Читати книгу - "Там, де пахне мигдалем , Syringa"

Аня ще раз прокрутила в голові цю сцену. Як він гарчав, як вимагав ім’я незнайомця, як намагався приховати свою ревність, але видавав себе кожним словом. Це був той Каміль, якого вона знала. Живий, емоційний, справжній. Останнім часом він був якимось відстороненим, холодним, і Аня вже починала переживати. Але зараз… зараз він був собою.

— О, містер Магніт, — прошепотіла вона, все ще посміхаючись.

Зрештою, вона відкрила телефон і набрала коротке повідомлення:

“Ну що, ти ще злишся чи вже трохи заспокоївся?”

Відповідь прийшла майже одразу:

“Я завжди спокійний. Але якщо він ще раз до тебе підійде – я прилечу.”

Аня знову засміялася. Так, ось цей Каміль їй подобався.

Великодній ярмарок у місті продовжував захоплювати всіх туристів і місцевих. Магазин був переповнений людьми, які поспішали купити все, що нагадувало про Великдень — від шоколадних зайців до традиційних писанок. Аня була у самому центрі цього святкового хаосу, але відчувала себе впевнено і весело. Вона була в прекрасному настрої, і настрій цей підсилювали жартівливі розмови з клієнтами та іноді навіть нескромні компліменти від покупців. Вона сміялася разом з ними, реагуючи на їх запитання і бажання, і, здається, їй вдавалося зробити навіть найбільш серйозних клієнтів більш розслабленими.

Протягом дня Каміль неодноразово писав їй. Він цікавився, як йде робота, чи не стало нудно серед туристів, чи не потрібно перерви. Аня відповіла йому з посмішкою, розповідаючи про те, як сильно їй подобається атмосфера ярмарку, і що день проходить весело і швидко. Кожне повідомлення від нього було маленьким відпочинком серед робочої метушні.

Коли день майже добігав кінця, а магазин почав порожніти, Аня відчула потребу в чомусь новому. Вона вирішила трохи розважитися. Оскільки робота її сьогодні була максимально зосереджена на клієнтах, і жодних неприємних подій не сталося, Аня вирішила піти в інший бік і трохи пожартувати.

Вона подивилася на екран телефону і вирішила написати Камілю:

“Але, ти знаєш, сьогодні я трохи перепрацювала. Тепер мені потрібно якось розслабитися! Може, я сьогодні просто лягатиму на диван з фільмом і чіпсами. Або напишу ще пару повідомлень, бо ж це просто шалений день!”

Їй хотілося додати іронічності до цього, залишивши невеликий натяк на те, що у неї не було нічого важливого, але її настрій був неймовірно легким і безтурботним. Вона відправила повідомлення, усміхнувшись сама собі, і закрила телефон.

Відповідь не змусила себе довго чекати — Каміль дуже швидко відреагував, і Аня з нетерпінням чекає, що він скаже.

Каміль написав дуже швидко:

“Ну що, був той тип?”

Аня посміхнулася, читаючи повідомлення. Вона бачила, як знову його тон змінюється, як з’являється ця нотка ревнощів, яку вона так добре знала. Йому не подобалося, коли вона могла привертати увагу інших чоловіків, навіть якщо він і не мав на це права.

Аня, злегка розсміявшись, вирішила, що час трохи розважитися. Вона одразу відповіла:

“Ах, точно, я забула тобі сказати! Він приходив! Але ти знаєш, як це буває — я була дуже зайнята з клієнтами, і не могла навіть підійти до нього. Він насправді не залишав мене в спокої, але я дала зрозуміти, що мені не цікаво.”

Легкий сміх в голосі Ані був майже чутний через емоції, які вона передавала в своєму повідомленні. Вона вже бачила, як Каміль відреагує — розвісить вуха і почне свою маленьку сцену ревнощів, як завжди.

І вона не помилилася. Каміль відповів, і він явно був засмучений:

“Як ти могла не повідомити мені, що він знову приходив? Ти що, не знаєш, як це мене дратує? Я не можу в це повірити.”

Аня не могла стримати усмішку. Знову цей ревнивий Каміль, який навіть через тисячі кілометрів відчував, коли щось йому не подобається. Вона вже знала, що якщо продовжить цю гру, Каміль почне і справді нервувати.

Вона вирішила ще трохи пограти. Відповіла:

“Ой, Каміль, не переживай так. Я ж тобі казала, що цей чоловік не представляє для мене інтересу. Але якщо ти хочеш, я розповім тобі, як він настирливо чекав, поки я обслуговую інших клієнтів…”

Аня ледь могла стримати сміх. Вона знала, що це буде дуже ефективно: Каміль знову почне нервувати, і все повернеться до його звичайної ревнощівської гри. І, як завжди, все це виглядало так смішно.

Як тільки вона натискала кнопку «відправити», її телефон вибухнув від повідомлень. Каміль не затримався:

“Ти серйозно?! Це що, якась жартівлива гра, чи я помиляюся? Ти розумієш, що це абсолютно не смішно? Я тебе чекаю, і ти мені таке розповідаєш?”

Всі ці переписки викликали у Ані незвичайне почуття задоволення. Вона не могла не посміхатися, але й розуміла, що це вже перегин з її боку.

Відповідаючи йому, вона додала:

“Гаразд, гаразд, все добре, не хвилюйся. Я просто трохи пожартувала. Це просто не важливо, тебе, як завжди, трохи понесло.”

Відразу з’явився ще один рядок від Каміля:

“Ти взагалі звідки це взяла, що мені не можна переживати? Ти хочеш, щоб я забув про тебе і дозволив тебе забирати будь-яких чоловіків із магазину?”

Аня знову сміялася вголос. Все виглядало так, як він завжди це робить. Каміль був надзвичайно ревнивий, і він справді переживав за неї, навіть якщо це було трохи надмірно. Але це був її Каміль. Той самий, який ніколи не спокійно реагував на ситуації, де йшлося про неї.

Аня, ще раз посміхнувшись, вирішила більше не провокувати. Вона відповіла:

“Добре, добре, я все розумію. Ти такий турботливий. Не переживай, я з тобою.”

Їй дійсно було приємно бачити, як він на неї реагує, і все ж таки, в середині, вона розуміла, що ця гра з ревнощами не повинна переходити межу.

Наступні дні минали у святковій метушні. Аня була настільки зайнята роботою, що навіть не одразу помітила, як знайомий силует з’явився в полі її зору. Але щось змусило її підняти голову – той самий чоловік. Той, що раніше стояв навпроти магазину, той, що спостерігав за нею і потім раптово зник. Тепер він не ховався, не робив вигляд, що випадково опинився тут. Він ішов прямо до магазину.