Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"

й затулила доньці рот. Рута від несподіванки лише закліпала. Прибравши долоню, жінка розвернулася та заговорила до чоловіка рівним, ненапруженим голосом, нібито заспокоювала пацієнта перед уколом:

– Вони були п’яними та припустилися помилки. Ми не в Середньовіччі живемо, і твоя донька має право вибору. Якщо вона так вирішить, – виразний акцент на «вона», – ми відведемо її до лікаря, який зробить аборт.

Григір кавкнув, неначе вдавившись кісточкою.

– Що ти сказала?

Рута мовчала, намагаючись погамувати тремтіння. Ну навіщо? Навіщо було йому розповідати?

– Так, вони були п’яні, інакше нічого цього не сталося б. – Аміна дивилася на чоловіка в упор. Рута відчувала, як невимовно він дратує матір, і дивувалася, як їй удається залишатися спокійною. – Григоре, це погана ідея – народжувати дитину, яку зачали напідпитку. Термін невеликий, нічого в тому страшного немає. Їй краще спробувати іншого разу, коли вона міцно стоятиме на ногах, коли усвідомлено хотітиме дитину, коли… – тут Аміна не стрималася, і в голосі задзвеніли металеві нотки: – Хоча б, чорт забирай, буде не під алкоголем!

Григір її більше не чув.

– Ти сказала аборт? Який аборт? – забелькотів він. – Ніхто не робитиме аборт, про що це ти? – Чоловік, як звір у клітці, заметався кімнатою та, нестямно трясучи головою, заторохтів: – Ні, ні, ні. Я цього не дозволю. Так не буде. Ти виховала з неї шльондру, та я не дам тобі перетворити її на вбивцю. Чуєш, що я кажу? – голос набрав сили й затвердів. – Моя дочка не стане вбивцею!

– Григоре…

Він зупинився і, судомно стискаючи та розтискаючи пальці, гаркнув:

– НЕ СТАНЕ!

Аміна завмерла перед донькою, ледь розвівши руки та намагаючись її захистити, проте Рута вихилилася з-за материної спини й випалила:

– Я тебе ненавиджу!

Широко розплющені очі проштрикували батька наскрізь. Ні вона, ні мати не винні, що горе виїло його зсередини, неначе паразит. Ні вона, ні мати не заслуговують на страждання через його схильність до затяжних нападів самокатування. Руті кортіло вигукнути ще щось подібне, але вона загрузла в павутинні незрілих, наелектризованих думок, зрештою лише люто виплюнула:

– Це ти вбивця! – і захлинулася повітрям. Батько пополотнів. – Ти, а не я! Все через тебе!

Потім розвернулася й побігла геть. Вискакуючи з квартири, Рута спробувала грюкнути дверима, проте занадто сильно приклалася, і двері замість зі стуком зачинитися відлетіли від одвірка й залишилися відчиненими. Аміна почекала, поки затихне відлуння доньчиних кроків, а тоді повільно повернула голову до чоловіка. Григір стояв блідий, мов гіпсова статуя, сам на себе не схожий. Усі зморшки та складки на обличчі обвисли, нібито хтось перетяв нерви, що тримали в тонусі лицьові м’язи. Аміна вийшла в коридор і тихо причинила вхідні двері. Григір провів її пригальмованим поглядом, одначе з місця не зрушив. Так і стовбичив посеред кімнати.

Лише худорляві груди ходили ходором.

16

Рута бігла, не розбираючи дороги. За півхвилини дісталася пішохідного переходу навпроти «Броварні на Грушевського», потім вулицею Орлова помчала повз школу й далі на схід до околиці міста, не усвідомлюючи, що рухається тим самим маршрутом, що й уранці. На перехресті з Буковинською дівчина стомилась і, хрипко дихаючи, спинилася.

Серце калатало під горлом, перед очима кружляли сріблясті мушки. Майже хвилину, впершись долонями в коліна, Рута відсапувалася й безуспішно намагалась осмислити те, що щойно трапилося. Мати стала на її бік, одначе дівчина сердилася на неї. Рута не розуміла, навіщо Аміна розповіла про все батькові. Адже це все лише ускладнило. Дівчину не полишала рішучість перервати вагітність, просто тепер це складало тільки маленьку частинку значно більшої проблеми. Як залагодити решту й що робити після всього, що почула та наговорила батькові, вона не знала. Відтепер ситуація в принципі не мала рішення, яке б усіх задовольняло. Григір ніколи їй не пробачить!

Відновивши дихання, Рута повільно рушила у напрямку Пагорба Слави. Силкувалася ні про що не думати, та в голові безперестану крутилися батькові образливі слова.

(шльондра)

(дурепа)

(заткнися)

(я не дам перетворити її на вбивцю)

Вони пекучими скалками засіли в мозку. Намагаючись виштовхати їх зі свідомості, дівчина уявила, як хапає зі столу вазу й розбиває нею обличчя батька. Такі огидні думки рятували від моторошної порожнечі, що розросталася в грудях. Рута не була релігійною, та, схоже, її батько таки досягнув свого – десь над шлунком поволі зсідалася відраза до самої себе. А що, як вона справді аж така погана? Шльондра. Дурепа. І вбивця.

Рута піднялася до того самого місця, де провела першу половину дня, і на мить заціпеніла, вражена тим, як усе змінилося. Ще зовсім нещодавно залита сонячним сяйвом затишна місцина тепер нагадувала мізансцену з фільму жахів. Над обеліском мчали такі низькі хмари, що стіна з багатоповерхівок, які бовваніли на заході, під ними наче зіщулилася. З півночі, сходу та півдня монумент оточували поля, і нічим не стримувані хвилі теплого вітру накочувалися на дерева біля підніжжя пагорба; крони хиталися та зловісно шуміли.

Звідти ж, із заростів, долинало вороняче каркання, хоча самих птахів Рута не бачила. Пахло вологою землею, розіпрілим на сонці сміттям і ще… чимось дивним. Дівчина поморщилася. Вітер видимав з-поміж дерев неприємний солодкуватий запах, нібито там зарізали тварину. На упорній лапі однієї з гаубиць розсілися троє підлітків. Двоє менших не відлипали від телефонів, третій, найвищий, нахабно пожирав Руту поглядом. Відчувши дискомфорт, дівчина відвернулася. Потім, на ходу вишукуючи номер сестри, прудко збігла з пагорба.

Інді не відповіла.

Рута подалася навмання вулицею Костромською. Дійшла до ресторану «Бармаки», за готелем «Melrose» взяла ліворуч і спустилася до палацу культури «Текстильник». Дорогою кілька разів набирала сестру, проте Інді, як і раніше, не відповідала.

Упродовж наступної години Рута блукала дворами неподалік першого корпусу гуманітарного університету. Заспокоїтись не вдавалося. Зосередитися теж. Думки скакали, мов навіжені. Чи йти завтра до школи? Чи мати домовилася про аналізи? Якоїсь миті дівчина згадала, що до першого ЗНО залишається тільки два дні, і ледь не застогнала. Через гнітючу неможливість сконцентруватися Рута почувалася цілковито безпорадною. Вона навіть не уявляла, як заявиться сьогодні додому.

Інді чомусь не озивалася.

Ближче до восьмої температура повітря різко впала – не так, аби замерзнути, та все ж відчутно. Насичений вологою північний вітер нарешті набрав достатньо сили, щоби протиснутися крізь будівлі та розвіяти застояну духоту, яка заполонила місто впродовж дня. Запахло дощем, і Рута попрямувала