Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

першу дитину; а містер Джоліон одружився, ще навчаючись у Кембріджі, й дитина його народилася того ж таки року — боже милий! Це було ще в 1870 році, задовго до того, як старий містер Джоліон — добрий знавець усякого нерухомого майна — забрав свій заповіт у містера Джеймса. Еге ж, так воно й було! То були часи, коли будинки швидко розкуповувалися, і не було цього хакі, і люди не підставляли одне одному ногу, щоб самим викрутитися з халепи; і огірки коштували два пенси; а дині були солодкі, як цукор! П'ятдесят років минуло, відколи він уперше переступив поріг контори містера Джеймса, і містер Джеймс сказав йому: «Ну, Гредмене, ти ще хлопчисько, тож учися і колись будеш заробляти п'ятсот фунтів на рік». І він учився, і боявся бога, і служив Форсайтам, і ввечері не їв м'яса — тільки овочі. Купивши «Джона Буля»,— хоч цей екстравагантний журнал не дуже йому подобався,— він зайшов у метро зі своїм скромним пакунком в обгортковому папері й спустився ескалатором у глибини землі.

VI. ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ СОМСА

Дорогою на Грін-стріт Сомсові спало на думку, що йому треба зайти до Думетріуса на Саффолк-стріт і довідатись, як стоять справи з продажем Крома-старшого, що належав Болдербі. Чого доброго, можна вважати, що ми воювали немарно, коли Крома-старшого із колекції Болдербі пустять тепер у продаж! Старий Болдербі помер, його син і внук загинули на війні, їхнє майно перейшло до якогось родича, котрий вирішив його розпродати, одні кажуть — через скрутне економічне становище Англії, інші — через те, що в нього астма.

Якщо картина дістанеться Думетріусові, ціна її неймовірно зросте, тому-то Сомсові треба було з'ясувати, чи не перехопив її Думетріус, а тоді вже він спробує перехопити її сам. Отож у Думетріуса Сомс завів розмову про те, чи не збільшився попит на Монтічеллі — адже тепер став модним живопис, схожий на що завгодно, тільки не на живопис; поговорив про майбутнє Джонса, згадав принагідно Бакстона Найта. І тільки, прощаючись, він додав:

— А Крома-старшого так і не думають продавати?

Спонуканий пихою расової переваги — саме на це й розраховував Сомс,— Думетріус відповів:

— Він буде мій, містере Форсайт.

Тремтіння його повік зміцнило Сомсове рішення написати спадкоємцеві Болдербі й підказати йому, що достойно повестися зі Кромом-старшим можна лише в один-єдиний спосіб: уникнувши посередництва перекупників. Він сказав Думетріусові:

— Ну що ж, бувайте здорові,— і пішов, збудивши його підозру.

На Грін-стріт Сомс довідався, що Флер пішла на весь вечір; вона хоче побути в Лондоні до завтра. Засмучений, він сів у таксі й поїхав на вокзал.

Додому він прибув близько шостої. Дихати було важко, кусали комарі, насувалася гроза. Забравши листи, він пішов у свою туалетну, щоб очиститися від Лондона.

Нецікава пошта: квитанція, рахунок за покупки Флер. Повідомлення про виставку гравюр. Лист, що починався:

«Сер!

Вважаю за свій обов'язок...»

Мабуть, прохання або щось неприємне. Він одразу подивився на підпис. Лист був без підпису! Недовірливо він повернув аркуш, оглянув кожний ріжок. Оскільки Сомс не був громадським діячем, то йому ніколи не доводилося одержувати анонімних листів, і спершу він хотів був подерти його, як річ небезпечну; потім він вирішив прочитати його, як річ іще небезпечнішу.

«Сер!

Вважаю за свій обов'язок повідомити Вас, що, хоч я й не маю від цього ніякої користі, Ваша дружина зв'язалася з чужоземцем...»

Прочитавши це слово, Сомс машинально зупинився й поглянув на марку. Наскільки він міг розшифрувати нерозбірливі ієрогліфи, що їх пошта поставила у вигляді штемпеля, наприкінці там було щось схоже на «сі», а також видніло «т». Челсі? Ні! Беттерсі? Можливо! Він читав далі.

«Чужоземці всі однакові. Вигнати їх у шию! Цей тип зустрічається з Вашою дружиною двічі на тиждень. Я знаю це, бо бачив усе на власні очі, а дивитися, як дурять англійця,— мені як ніж у серце. Постежте, і Ви переконаєтесь, що я кажу правду. Я б не втручався, якби це не був клятий чужоземець.

Щиро Ваш»

Сомс кинув листа з таким відчуттям, наче, зайшовши в свою спальню, він побачив там безліч чорних тарганів. Анонімність листа підсилила огиду, яку він відчував цієї хвилини. І найгірше було, що ця тінь ховалася в глибинах його свідомості від того недільного вечора, коли Флер показала на Проспера Профона, що гуляв на лужку, й сказала: «Никає, проноза!» Хіба не це примусило його сьогодні переглянути свій заповіт і шлюбний контракт? А тепер анонімний негідник, який, очевидно, не має з цього ніякої користі — хіба що задовольняє свою ненависть до чужоземців, витяг це неподобство з мороку, де Сомс волів його лишити. Щоб оце він у такому віці довідався про таку ганьбу, яка заплямувала матір Флер! Він підняв лист із килима, розірвав надвоє, але потім, стримавши бажання подерти його на дрібні клапті, перечитав знову. Цієї хвилини він прийняв чи не найнепохитніше рішення в своєму житті. Він нізащо не погодиться, щоб його втягли в новий скандал. Ні! Хай там що він вирішить зробити — а його рішення має бути розважливо-обмірковане й далекоглядне — він не зробить жодного кроку, який міг би зашкодити Флер. Коли курс був визначений і думки його знову підкорилися керму волі, Сомс зробив свої обмивання. Його руки тремтіли, коли він витирав їх. На скандал він не піде, але треба вжити якихось заходів, щоб покласти цьому край! Він зайшов у кімнату дружини і постояв, озираючи її. Думка знайти який-небудь доказ, що викриє Аннет і дасть можливість загрожувати їй, навіть не набігла йому в голову. Доказів таких годі шукати — вона жінка надто практична. Думку стежити за нею він відкинув, перш ніж вона з'явилася,— надто добре запам'ятався йому досвід минулого. Ні! У нього