Читати книгу - "Буря Мечів"

виходити й вертатися? Хлопцю на ім’я Подрик Пейн?

— Певна річ, якщо бажаєш. Пришлю його до тебе.

— Будь ласка. Що швидше, то краще, а просто зараз — ще краще.

Він подибав до письмового столу, але, почувши, як відчиняються двері, розвернувся й гукнув:

— Дядьку!

— Так? — загальмував сер Кеван.

— Я цього не робив.

— Хотів би я в це вірити, Тиріоне.

Коли двері зачинилися, Тиріон Ланістер заліз на крісло, нагострив перо й дістав чистий аркуш пергаменту. «Хто заступиться за мене?» Він мокнув перо в каламар.

Коли за деякий час з’явився Подрик Пейн, аркуш і досі був незаймано чистий.

— Мілорде,— привітався хлопець.

Тиріон відклав перо.

— Розшукай Брона й одразу веди сюди. Скажи йому, що можна золота заробити — стільки золота, скільки він і не мріяв. І щоб без нього не вертався!

— Так, мілорде. Тобто ні. Не вернуся. Без нього,— він вийшов.

Не вернувся він ні до заходу сонця, ні коли зійшов місяць. Тиріон задрімав на підвіконні та прокинувся на світанку весь закляклий. Слуга приніс на сніданок кашу з яблуками й ріг елю. Тиріон поснідав за столом, перед ним так і лежав порожній аркуш. За годину слуга повернувся по миску.

— Ти мого зброєносця не бачив? — поцікавився у нього Тиріон. Чоловік похитав головою.

Зітхнувши, Тиріон повернувся за стіл і знову вмочив перо. «Санса», написав він на пергаменті. Він сидів, витріщаючись на це ім’я і так зціпивши зуби, що аж боляче стало.

Якщо припустити, що Джофрі не просто вдавився шматком їжі (у що навіть Тиріону важко було повірити), виходить, його отруїла Санса. Джоф практично поставив чару їй на коліна, і підстави у Санси теж були. Якщо у Тиріона і були сумніви, всі вони щезли разом з дружиною. «Одне тіло, одне серце, одна душа». У нього сіпнулися губи. «Вона часу не марнувала, щоб довести, як „багато“ для неї важать обітниці, правда ж? Ну, а чого ж ти очікував, карлику?»

І все-таки... звідки Санса могла взяти отруту? Тиріон не вірив, що в такій справі дівчина могла діяти сама. «А я дійсно хочу її розшукати?» Чи повірять судді, що Тиріонова дівчинка-дружина отруїла короля, а її чоловік нічогісінько про це не знав? «Я б не повірив». Серсі наполягатиме, що вони цю справу провернули удвох.

Та все одно наступного дня він передав пергамент дядькові. Сер Кеван нахмурився.

— Леді Санса — єдиний твій свідок?

— Свого часу подумаю і про інших.

— Подумай ліпше вже. Судді планують почати слухання за три дні.

— Це надто скоро! Ви мене тут замкнули під вартою, як мені шукати свідків моєї невинуватості?

— А сестра твоя не мала труднощів у пошуку свідків твоєї винуватості,— сер Кеван скрутив пергамент.— Сер Адам вислав людей — полюють на твою дружину. Вейрис заплатить сто оленів за інформацію про її місцеперебування та сто драконів за саму дівчину. Якщо її можна знайти, її знайдуть, і тоді я приведу її до тебе. Не бачу нічого поганого в тому, щоб чоловік і дружина ділили одну камеру, втішаючи одне одного.

— Який ти добрий! Зброєносця мого не бачив?

— Я його вчора послав до тебе. Він не приходив?

— Приходив,— визнав Тиріон,— а тоді пішов.

— То я пришлю його до тебе знову.

Але повернувся Подрик Пейн лише наступного ранку. Несміливо переступив поріг, на обличчі його читався переляк. За хлопцем увійшов Брон. Перекупний лицар був у шкірянці зі срібними заклепками й у цупкому дорожньому плащі; з-за пояса в нього стирчала пара чудово гарбованих рукавиць.

Від одного погляду на Бронове обличчя у Тиріона замлоїло в животі.

— Ти не квапився.

— Я взагалі йти не збирався, але хлопець дуже вже благав. Мене чекають в замку Стоукворт на вечерю.

— Стоукворт? — Тиріон зістрибнув з ліжка.— А скажи-но, що там такого для тебе в Стоукворті?

— Наречена,— Брон посміхнувся, як вовк, який роздивляється загублене ягнятко.— Післязавтра я беру шлюб з Лоліс.

— Лоліс.

«Чарівно, чорт забирай, чарівно. Причинна донечка леді Танди отримає чоловіка-лицаря і, можна сказати, батька для байстрюка у себе в лоні, а сер Брон Чорноводський підніметься ще на щабель вище». Це точно справа смердючих рук Серсі.

— Моя сучка-сестричка продала тобі кульгаву кобилу. Дівчина несповна розуму.

— Якби мені потрібен був розум, я би з вами шлюб узяв.

— Лоліс у тяжі невідомо від кого.

— Тільки народить — я їй ще одну дитину зроблю, тепер уже відомо від кого.

— Вона ж навіть не спадкоємиця Стоукворту! — зауважив Тиріон.— У неї є старша сестра. Фаліза. Одружена сестра.

— Десять років заміжня, а досі бездітна,— сказав Брон.— Лорд-чоловік її з нею в ліжко не лягає. Подейкують, надає перевагу цнотливим.

— Та хай хоч козам надає перевагу, це байдуже. Коли помре леді Танда, землі все одно перейдуть його дружині.

— Ну, це якщо Фаліза не помре раніше за матір.

Тиріон подумав: а Серсі взагалі здогадується, якого змія підсунула леді Танді? «Та якщо й знає, її це хвилює?»

— То чого ж ти тут?

— Якось,— знизав плечима Брон,— ви сказали, що як мені хтось запропонує продати вас, то ви заплатите подвійну ціну.

«Так!»

— Тобі потрібні дві дружини чи два замки?

— Досить буде по одному того й того. Та якщо ви хочете, щоб я убив Грегора Клігана, то замок має бути з біса великий.

У Сімох Королівствах повно високородних панянок, та навіть найстарші, найбідніші й найпотворніші старі дівиці в державі не згодяться на шлюб з таким низькородним покидьком, як Брон. Хіба тільки хвора на голову і хвора на живіт — з малим безбатченком у лоні після стократного зґвалтування. Леді Танда так відчайдушно шукала чоловіка для Лоліс, що навіть деякий час переслідувала Тиріона, а було це до того, як з дівчиною побавилася половина Королівського Причалу. Без сумніву, Серсі якось підсолодила пропозицію, та й Брон тепер лицар, тобто цілком годяща партія для молодшої дочки небагато дому.

— На біду, немає в мене нині ні замків, ні високородних дівиць,— визнав Тиріон.— Але можу запропонувати винагороду і вдячність, як і раніше.

— Винагорода мені не потрібна, золото в мене є. А що я можу купити на вдячність?

— Ти здивуєшся, скільки всього. Ланістер завжди сплачує борги.

— Ваша сестра теж із Ланістерів.

— Моя леді-дружина — спадкоємиця Вічнозиму.