Читати книгу - "Буря Мечів"

class="p1">— Ні, мілорде,— Пайсел закліпав на нього.— Ви все використали для того, щоб убити найшляхетнішу дитину, яку боги послали на нашу добру землю.

Гнів затьмарив Тиріону розум.

— Джофрі був жорстокий і дурний, але я не вбивав його! Можете мені голову відрубати, якщо хочете, але я до смерті небожа руки своєї не доклав.

— Тихо! — мовив лорд Тайвін.— Я тебе тричі попереджав. Наступного разу тобі заткнуть рота й закують у кайдани.

Після Пайсела свідки пішли плетеницею, нескінченною і втомливою. Лорди, леді та шляхетні лицарі, можні та скромні, всі вони були присутні на весіллі, всі вони бачили, як задихнувся Джофрі, а його обличчя потемніло, наче дорнська сливка. Лорд Редвин, лорд Сельтигар і сер Флемент Бракс чули, як Тиріон погрожував королю; двійко слуг, жонглер, лорд Гайлз, сер Гобер Редвин і сер Філіп Фут бачили, як він наповнював весільну чару; леді Мерівезер присягалася, що на власні очі бачила, як карлик щось кинув королю у вино, поки Джоф і Марджері краяли пиріг; старий Естермонт, юний Пеклдон, співець Галійон Кайський і зброєносці Морос і Джотос Слінти розповіли, як Тиріон підняв чару, коли Джоф уже помирав, і вилив залишки отруєного вина на підлогу.

«Коли це я встиг надбати стільки ворогів?» З леді Мерівезер він узагалі не був знайомий. Цікаво, думав Тиріон, вона підсліпувата чи підкуплена? Бодай Галійон Кайський свої свідчення не заспівав, бо з того б вийшло сімдесят сім клятих куплетів.

Коли по вечері до Тиріона завітав дядько, тримався він холодно й відсторонено. «Він теж гадає, що це я зробив».

— У тебе є для нас свідки? — запитав сер Кеван.

— Свідки як такі — ні. Хіба що ви розшукали мою дружину.

Дядько похитав головою.

— Схоже, перебіг суду не на твою користь.

— О, справді? А я й не помітив,— Тиріон потер пальцем шрам.— Вейрис так і не приходив.

— І не прийде. Завтра він дає свідчення проти тебе.

«Чарівно».

— Зрозуміло,— Тиріон посовався в кріслі.— Мені цікаво. Ти ж завжди був людиною справедливою, дядьку. Що тебе переконало?

— Навіщо красти в Пайсела отруту, як не для того, щоб нею скористатися? — прямо сказав сер Кеван.— І леді Мерівезер бачила...

— ...нічого вона не бачила! Бо не було чого бачити. Але як мені це довести? Як мені взагалі щось довести, коли я сиджу тут замкнений?

— Мабуть, прийшов час тобі зізнатися.

Навіть крізь товсті мури Червоної фортеці до Тиріона долинав невпинний шум дощу.

— Повтори-но, дядьку? Мені здалося, ти мені зізнатися пропонуєш?

— Якщо ти визнаєш провину перед престолом і покаєшся в злочині, батько зупинить меча. І тобі дозволять вбратися в чорне.

Тиріон розреготався йому в обличчя.

— Точно такі самі умови Серсі запропонувала Едарду Старку. Всі ми знаємо, чим це закінчилося.

— Твій батько до цього не причетний.

Ну, принаймні це було правдою.

— Чорний замок кишить убивцями, злодіями і ґвалтівниками,— сказав Тиріон,— та коли я там був, щось не примітив там багацько царевбивць. Ви очікуєте, що я повірю: тільки-но я зізнаюся у царевбивстві й кревногубстві, батько просто кивне й відішле мене на Стіну, забезпечивши тепленькою вовняною білизною? — він непристойно пирхнув.

— Про прощення не йшлося,— суворо мовив сер Кеван.— Але зізнання покладе справі край. Саме з цією метою твій батько і прислав мене сюди зробити цю пропозицію.

— Ласкаво подякуй йому від мене, дядьку,— зронив Тиріон,— але перекажи, що я зараз не в настрої для зізнань.

— На твоєму місці я б свій настрій поміняв. Твоя сестра вимагає твою голову. І принаймні лорд Тайрел не від того, щоб їй піднести її.

— Отож один з моїх суддів уже засудив мене, не вислухавши й слова на мій захист? — (Власне, саме цього Тиріон і очікував).— Чи мені все-таки дозволять висловитися й представити свідків?

— У тебе немає свідків,— нагадав йому дядько.— Тиріоне, якщо ти винен у цьому мерзенному злочині, Стіна — це більше, ніж ти заслуговуєш. А якщо ти не винен... знаю, на півночі йдуть бої, та все одно там буде безпечніше, ніж на Королівському Причалі, хай чим закінчиться цей суд. Юрма переконана у твоїй провині. Якщо ти здуру поткнешся на вулицю, тебе просто на шматки роздеруть.

— Бачу-бачу, як засмучує тебе ця перспектива.

— Ти — син мого брата.

— Можеш йому про це нагадати.

— Думаєш, він дозволив би тобі вбратися в чорне, якби ти не був кров од крові його і Джоанни? Знаю, тобі Тайвін видається людиною жорсткою, але він такий тільки тому, що так потрібно. От наш батько був лагідний і приязний, але такий слабак, що його власні прапороносці напідпитку глузували з нього. А дехто не боявся й відкрито кидати йому виклик. Були такі лорди, які брали у нас у борг золото й навіть не думали віддавати. А на суді потім жартували про беззубих левів. Навіть його коханка обікрала його. Жінка, яка недалеко відскочила від повії, а вирішила поживитися коштовностями моєї матері! От і довелося Тайвіну Ланістеру відновлювати законне місце дому Ланістерів. Так само як довелося керувати королівством, коли йому не більш як двадцять років було. Двадцять років він ніс цей важкий тягар, а в нагороду отримав тільки заздрість божевільного короля. Замість почестей, на які заслуговував, він змушений був терпіти вічну зневагу, а однак він забезпечив Сімом Королівствам мир, добробут і правосуддя. Він — людина справедлива. Мудро вчиниш, якщо довіришся йому.

Тиріон вражено кліпнув. Сер Кеван завше був людиною серйозною, неупередженою, прагматичною; Тиріон у житті не чув, щоб він ото говорив з такою палкістю.

— А ти його любиш!

— Він мені брат.

— Я... я подумаю над твоїми словами.

— Добре подумай. І швидко.

Уночі він тільки про це й думав, але на ранок так і не вирішив, чи варто довіряти батькові. Слуга приніс йому на сніданок кашу з медом, але Тиріон на саму думку про зізнання відчував на язиці тільки жовч. «Мене обзиватимуть кревногубцем до кінця моїх днів. Тисячу років, ба й більше, якщо про мене ще пам’ятатимуть, то тільки як про жахливого карлика, який отруїв свого юного небожа просто на весільному бенкеті». Ця думка так його розлютила, що він пожбурив миску з ложкою через усю кімнату, аж на стіні лишилася пляма каші. Сер Адам Марбран, коли прийшов згодом, щоб забрати Тиріона на суд, з