Читати книгу - "Снігова королева"

трояндових пелюсток й лаванди. Коли він підходитиме, ми засиплемо його очі сіллю, якою пересипані пелюстки.

— Ні, цього робити не варто, — заперечила пастушка. — Колись давно у китайця і вази був роман. Такі почуття не минають безслідно. Ні, для нас є тільки один вихід — податися світ за очі.

— А в тебе досить сміливості, щоб помандрувати зі мною у широкий світ? — запитав сажотрус. — Ти знаєш, наскільки він великий? Чи думала ти коли-небудь, що ми можемо ніколи не повернутись назад?

— Так, я до всього готова, — відповіла пастушка.

Коли сажотрус переконався, що його кохана має тверді наміри, він мовив:

— Мій шлях пролягає крізь комин. Ти готова полізти за мною у комин, крізь димар? Я добре знаю, як поводитися, коли ми потрапимо у димар. Незабаром ми заліземо так високо, що ніхто не дожене нас, а тоді виберемося на білий світ.

Сажотрус підвів свою кохану до коминка.

— Здається, там дуже темно, — промовила вона, а все ж таки попрямувала за ним у комин, де анічогісінько не було видно.

— Тепер ми вже у димарі, — сказав сажотрус. — Поглянь, над нами сяє зоря.

І справді, зоря сяяла просто над ними, ніби освітлюючи їм шлях. Сажотрус підтримував пастушку і допомагав їй, тож вони підіймалися вище й вище. Він показував місця, куди краще поставити крихітні порцелянові ніжки, й зрештою парочка дісталась до димаря. Вони сіли відпочити, бо дуже зморилися. Над їхніми головами видніло зоряне небо, а внизу — дахи. Вони бачили неосяжні простори широкого світу. Маленька пастушка схилила свою голівку на плече сажотруса й плакала, поки не змила позолоту зі свого пояса. Світ виявився зовсім іншим, ніж вона собі уявляла.

— Він завеликий, — зізналась пастушка. — Я не витримаю цього. Ох, як би мені хотілось повернутися на наш столик під дзеркалом. Я не знатиму щастя, поки не повернуся назад. Ти повів мене у широкий світ, а тепер, якщо мене любиш, одведи мене додому.

Сажотрус спробував переконати кохану. Він нагадав їй про старого китайця, і про майора-сержанта — головного командира Козлоногого Біллі. Але пастушка гірко схлипувала й цілувала сажотруса, аж він пообіцяв їй зробити все, що вона захоче. Тож незабаром із величезними труднощами вони заходилися спускатися комином. Спустившись, вони якийсь час постояли у темряві за дверцятами, прислухаючись до того, що відбувається у кімнаті. Усе було спокійно, тож вони вибрались із коминка. Ой! На підлозі лежав старий Китаєць! Він упав додолу, коли переслідував утікачів, й розпався на шматки. Його спина розбилася, а голова закотилась у куток кімнати. Майор-сержант — головний командир стояв на своєму звичному місці й, здавалось, поринув у роздуми.

— Жах! — зойкнула маленька пастушка. — Мій бідолашний дідусь розбився з нашої вини! Я цього не переживу!

— Його можна полагодити, — сказав сажотрус. — Я в цьому впевнений. Не поспішай перейматись. Якщо його спину склеїти й поставити міцну заклепку, він стане як новенький і знову бурчатиме, як завжди.

— Ти думаєш? — перепитала вона.

І порцелянова парочка заходилась залазити на стіл.

— Нічого хорошого ми з тобою не зробили, — промовив сажотрус. — Треба було лишатися тут, замість шукати собі клопоту.

— Я хочу тільки, щоб дідуся полагодили, — промовила пастушка. — Як ти думаєш, це дорого коштує?

Її бажання збулося. Спину китайця склеїли, а в шию поставили надійну заклепку. Він був як новий, та більше не міг хитати головою.

— Щось ви загордилися, — докоряв китайцеві майор-сержант — головний командир Козлоногий Біллі. — До того ж безпідставно. То як, віддасте за мене свою онуку?

Сажотрус і пастушка злякано поглянули на старого китайця — вони боялися, що він кивне на знак згоди. Але він більш не міг хитати головою, а казати, що в його шиї стоїть заклепка, було для нього великою морокою.

Тож порцелянову парочку ніхто не розлучив. Сажотрус і пастушка були вдячні дідусевій заклепці й любили одне одного, поки не розбилися на друзки.

Дівчинка з сірниками

Останнього вечора старого року було страшенно холодно. Віяла хурделиця. У холоді й темряві ішла вулицею бідна маленька дівчинка. Не мала вона ні черевичків, ні шапочки; виходячи з дому, вона взула капці, але користі з них не було ніякої. Вони були завеликі на неї, настільки великі, що підійшли б навіть її мамі. Бідолашна дівчинка згубила їх, коли перебігала вулицю, щоб не потрапити під колеса двом ридванам, що мчали на шаленій швидкості.

Один із капців вона знайти не змогла, а другий схопив якийсь хлопчисько та й утік, тож дівчинка брела вулицями босоніж. Її ноги почервоніли й посиніли від холоду. У старому фартуху вона несла трохи сірників, а одну коробку тримала у руках. Ніхто нічого не купив у неї за цілий день, ніхто не дав їй ані пенні. Дівчинка сама ходила вулицями і тремтіла від холоду й голоду. Сніжинки падали на її довге світле волосся, заплутувались у кучерях, що розметались по плечах, але дівчинка цього не помічала.

У кожному вікні сяяли вогні, у повітрі пахло смаженим гусаком, адже сьогодні був переддень Нового року. У кутку між двома будинками, один з яких виступав поперед інших, вона присіла й скрутилась клубком. Вона вирішила не йти додому, бо не продала сірників і не могла принести грошей, а батько набив би її за це. До того ж удома майже так само холодно, як і тут. Їхня домівка була під дахом, що продувався вітрами, а найбільші дірки вони залатали соломою й ганчір’ям.

Маленькі її рученята майже закоцюбли від холоду. Ох! Може, якщо запалити сірника, стане краще? Дівчинка черконула сірником, і він загорівся. Сірник був схожий на маленьку свічку, й дівчинка огорнула його долоньками. Це був по-справжньому дивовижний вогник. Їй здалось, ніби вона сидить біля великої залізної грубки з мідними ніжками й мідним орнаментом.

Як гарно горів той вогник! Він здавався таким теплим, що дитина мимоволі простягнула ніжки, щоб зігріти їх. Аж раптом полум’я згасло, грубка зникла, і дівчинці лишились лише недогарки у долоньці.

Маленька продавщиця сірників черкнула ще одного сірника. Спалахнуло полум’я, і там, де вогник падав на стіну, вона ставала прозорою — дівчинка могла бачити, що відбувається усередині кімнати. Стіл був накритий білосніжною скатертиною, на ній стояв чудовий обідній сервіз. Посередині красувався запечений гусак, фарширований яблуками й чорносливом. А потім сталося диво — гусак зістрибнув із тарілки й почапав до дівчинки, а в грудях у нього стирчав ніж і виделка. Потім сірник згас, і не лишилось нічого, крім