Читати книгу - "Віннету ІІ"

обличчям до дверей стояв високий худий чоловік. З його зовнішності ми відразу зрозуміли, що перед нами іспанець.

— Буéнас тáрдес, — відповів він іспанською на наше чемне привітання. І відразу ж перейшов на англійську: — Вас прислав сеньйор Лянґе? Чи можу запитати про мету візиту?

Мені стало цікаво, що відповість Вірна Смерть, який залишив за собою одноосібне право вести бесіду з сеньйором Кортéсіо.

— Можливо, у нас до вас серйозна справа, а може, нам потрібні лиш деякі відомості. Ми самі ще точно не знаємо.

— Добре, побачимо. А поки що сідайте і пригощайтесь сигарилами.

Він подав нам портсигар і сірники. Важко було відмовитися від частування. Сигарили тоді тільки починали входити в моду, і Вірна Смерть, який віддавав перевагу люльці навіть перед найбільш вишуканою сигарилою, закурив одну, найтоншу, і ледве встиг зробити кілька затяжок, як вона вже закінчилася. Я свою викурив ощадливіше.

— Справа, у якій ми вас турбуємо, — почав Вірна Смерть, — не дуже важлива. А прийшли ми так пізно через те, що раніше, як нам сказали, вас не було вдома. Ми б не хотіли залишатися в місті до ранку, тому що нам не до душі тутешні нáстрої. Ми збираємося пробратися до Мексики й запропонувати свої послуги Хуаресові. Як розумієте, таке рішення приймають тільки після того, як усе обдумають і зважать. І треба бути впевненим, що нас приймуть із належною увагою. Ми дізналися, що можемо запропонувати свої послуги просто тут, у Ла-Ґранж. Нам порекомендували вас, тому ми у вашому домі. Будь ласка, скажіть, чи правильно ми зробили, звернувшись до вас.

Мексиканець відповів не відразу, а спершу уважно подивився на нас. Його очі зупинилися на мені, і, здається, він був задоволений побаченим. Я був молодший і з вигляду міцний. Вірна Смерть, здається, викликав у нього менше довіри. Худорлява, зігнута постать старого видавалась нездатною витримувати серйозні навантаження. Потім він запитав:

— Хто розповів вам про мене, сеньйори?

— Одна людина, яку ми зустріли на кораблі, — натхненно брехав Вірна Смерть. — Потім ми випадково познайомилися з містером Лянґе. І вже він нас попередив, що вас не буде вдома до десятої вечора. Ми з Півночі і воювали проти Півдня. У нас є бойовий досвід, і ми можемо стати в пригоді президентові Мексики.

— Це звучить цікаво, сеньйоре, але скажу чесно: людина ви вже немолода, чи вистачить вам сили витримати труднощі воєнного часу?

— Мені подобається ваша відвертість, сеньйоре, — засміявся старий. — Однак, коли дізнаєтеся, з ким маєте діло, то зміните свою думку і зрозумієте, що й така руїна, як я, може на щось згодитися. Зазвичай мене звуть Вірна Смерть.

— Вірна Смерть? — вигукнув здивовано Кортéсіо. — Та невже?! Ви — знаменитий вестмен і провідник, якого жителі Півдня пам’ятають досі?

— Так, це я. І моя зовнішність, що вам так спершу не сподобалась, найліпше засвідчить мою особу.

— Це правда. Але я повинен бути обережним, щоб чутка про те, що я вербую добровольців для армії Хуареса, не дійшла до чужих вух. Зараз небезпечно стати одним із підозрюваних. Але з вами мені немає чого боятися, і я заявляю прямо: ви правильно зробили, звернувшись до мене. Я готовий прийняти вас негайно і навіть пропоную офіцерський чин, який відповідає людині вашого рангу і досвіду. Послуги такої людини, як ви, слід використовувати відповідно, бо як з простого солдата з вас буде менше користі.

— Я теж так думаю, сеньйоре. А що стосується мого товариша, навіть якщо він почне рядовим, то незабаром однаково отримає офіцерський чин. Хоч і молодий, він уже став капітаном. Звати його Мюллер, але ви, напевно, чули про нього. Він служив в армії Шерідана і в чині лейтенанта командував передовим загоном під час флангового маршу на Мішенері-Рідж. Мабуть, знаєте, які славні справи чинилися там. Шерідан зробив Мюллера своїм улюбленцем і дав можливість взяти участь у ризикованих проривах. Це він командував кінним загоном, який визволив з полону генерала в битві біля Файв-Фокс[49]. Кривава була битва, але й результати її вагомі. Думаю, він вам підійде.

Старий брехав як дихав, вигадуючи барвисті деталі на ходу, але заперечувати або втручатися не можна було. Я відчував, як червонію, але Кортéсіо, на щастя, думав, що то від скромності. Він потиснув мені руку і сам, з найкращих міркувань, заходився брехати:

— Нехай вас не бентежить заслужена похвала, сеньйоре Мюллере. Я, звичайно ж, чув про ваші подвиги і дуже радий вас бачити у своєму домі. Зрозуміло, вам я теж пропоную офіцерський чин. І готовий відразу видати певну суму на ваші потреби.

Вірна Смерть уже відкрив рот, щоб прийняти пропозицію Кортéсіо, тому я став поспішно відмовлятися:

— Це зайве, сеньйоре, ми не можемо погодитися, щоб ви взяли на себе наше забезпечення. Поки що нам потрібні тільки двоє коней, і ми можемо заплатити за них. Сідла та упряж ми маємо.

— Чудово. А я маю якраз пару дуже непоганих коней і, коли ви згодні заплатити за них, продам їх за закупівельною ціною. Завтра вранці підемо до стайні. Це найкращі коні з тих, що я маю. Ви вже знайшли місце для ночівлі?

— Так, нас запросив містер Лянґе.

— Чудово. Якби не його запрошення, ви могли б залишитися в мене, хоча мій будинок і невеликий. Коли ви хотіли б залагодити формальності справи — сьогодні чи завтра вранці?

— Хоч і не знаю, що маєте на увазі під формальностями, та краще сьогодні, — відповів Вірна Смерть.

— Наразі ніяких особливих формальностей не треба, бо ви вступаєте на військову службу за власні кошти. Присягу складете, коли прибудете на місце. Зараз я тільки видам вам паспорти та рекомендаційні листи, щоб не виникло жодних перешкод для отримання офіцерського чину. Краще мати всі папери в порядку і тримати їх при собі,