Читати книгу - "Крута компанія"

цілується якось з неохотою. Ніби це її обов’язок. Вона більше не стискає його шию так, що в нього наступного дня приємно потягує шкіру.

Реально, він перетримав паузу. Олежик правий. А ще на вулиці холодно, капець! Дімка вже збирався винайняти квартиру на добу, але… Блін, так, йому страшно. Він банально боїться, що Міла його відшиє. Раз і назавжди. Тому він чекає зручного моменту, а він ніяк не настає. Повний, тотальний піпець. Такого з ним не було ніколи.

Він почувається безсилим. Усе частіше помічає, що нервується поруч із нею, занадто старанно думає, про що говорити, куди її кликати. Блін, це тому, що передусім він хоче, щоб вона сама розстебнула ремінь, стягнула з нього джинси і все пішло як годиться.

Люди зустрічаються — цілуються — сплять одне з одним. Коли вони зависають посередині, як його довбаний древній ноутбук, усе пліснявіє. А депресухи йому в житті вистачає, уже з горла лізе, блін.

Раніше Діма клав на всяку філософську лабуду, але те, що зараз відбувається, обволікає його крижаною тугою. Мороз на вулиці — мороз у нього в голові. Виявляється, таке реально буває.

Він прокидається вранці, а день не обіцяє ніякої радості, навіть найменшої, типу морозива. Яке морозиво в таку холодригу? І оце, блін, кохання? Кохання — це щось більше. Кохання повинне відрізнятися від звичайного життя. Воно має бути кращим, робити Дімку щасливим, а не притискати його щоранку до ліжка п’ятитонною брилою розпачу.

Ти

Ви зависаєте в пабі. Ти ще ніколи тут не була. Музика, натовп, темно й задушливо — від усього цього весело. І навколо офігенні люди — музиканти, поети — реально сідають на край дерев’яної лавки біля вашого столу й читають вірші. Напевно, свої. Нехай вони в цей момент уже впиті вщерть, але поет — завжди поет, не важливо, п’яний він чи тверезий.

Художник Захар з рудою бородою увивається навколо, каже, що твоє волосся йому личить. У Сотника такі друзі — творчі натури без даху й гальм. Кожен трошки дивак, але обов’язково талановитий.

Сотник не запрошує тебе на побачення. Він просто телефонує — і ви йдете тусуватися. Ти вже була з ним у гуртожитку кораблебудівного, у котельній педіну. Виявляється, місто кишить цікавими людьми. Спочатку тобі було трохи ніяково — забагато нових облич, але швидко стало ясно, що тусовка тусовкою, а Сашко з тобою разом приходить, з тобою разом іде й усюди сидить поруч. Буває, побалакає з якоюсь дівчиною, але ніколи не лізе до неї цілуватися й навіть її не торкається, а стежиш ти за ним уважно.

Він читає ті самі книжки, що й ти. Він узагалі читає! А варто лише з ним заговорити про який-небудь фільм, замість «Ну так, крутий фільмець», він видає англійською щось на кшталт: «Нехай три більше, ніж два, але куля — лише одна». І ти завмираєш у захопленні. Сотник дивиться фільми в оригіналі!

У нього золотиста коротка борідка, а очі, здається, наповнені синьою водою — так волого дивляться на тебе. Губи всміхаються, теж вологі, він їх часто облизує язиком, коли розмовляє. Ти в захваті від кожної Сотникової риси обличчя й характеру теж.

Під зимовою курткою він носить футболки з вирізом, у ньому просвічують волоски, які лоскочуть ключичну ямку. Рукави футболки підкручено — у Сотника гарні рельєфні руки. Він гарнюся з ніг до голови.

Ти часто думаєш, чому тобі раніше не зустрічалися такі люди — і розумні, і цікаві, і при цьому душевні. Адже вони існують! Наприклад, з тобою Сотник спілкується наче з подружкою, яку він знає тисячу років. Щоправда, минулого разу він під столом узяв тебе за руку, пом’яв пальчики. Але це було так безневинно. Ти нічого такого не відчула — простий вияв уваги.

У школі найзанудніші уроки стають нічого так, стерпні, тому що в тебе перед очима тільки Сашко Сотник, з першого уроку до п’ятого. Ти під партою перечитуєш у телефоні його повідомлення.

Про Сотника знає тільки Мірка. Каринці розповідати не можна. Вона розпатякає Олегу, а Олег — Дімці.

Дімка дружби із Сашком не зрозуміє. Набридло тобі мерзнути по пластикових кафешках! Як до нього не доходить? Тим паче Дімку навіть уявити в одній тусі з друзями Сашка неможливо. Він би там насупився, нашорошився й усіх обізвав снобами. Хоча ти сумніваєшся, чи Дімка взагалі знає таке слово.

Ти вже кілька разів відмовилася гуляти з Дімою. То Сашко взяв тебе на концерт класної групи, то у тебе був завал з уроками, то ви сиділи з мамою всі вихідні під пледом і дивилися її улюблені старі мелодрами з 90-х.

— Сотник такий, ма’, такий, — захоплено шепотіла ти, коли у фільмі нічого не відбувалося, а тільки картинки мінялися під музику.

— Він син Юри Сотника — на рік старше, вчився на татковому факультеті. Я теж була трошки в нього закохана.

— Добре, що ти не вийшла за нього заміж, інакше Сашко був би моїм братом.

Мама сміялася й шоколаду з’їла вдвічі більше за тебе. Але тобі не можна роз’їдатися. Тобі треба відповідати новому стандарту! Ти навіть у дзеркало на себе дивишся по-іншому. Поряд з Дімкою ти була дівчинкою, а поряд із Сашком ти — дівчина.

Як він тебе обіймає, поки ви стоїте й балакаєте з кимось біля входу в клуб, як він подає тобі руку, коли ви виходите з маршрутки — невимушено, природно. Адже в Сашка це в крові, мама щойно