Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

— Кажуть, що ви мазепинець, Іване Карповичу? — спитала Афродіта.

— Брешуть, сучі діти.

— Шкода. А що, не хотілося вам стати великим гетьманом малоросійським?

— Це ви навіщо питаєте? — Подивився на неї з підозрою, чи не контррозвідки агентеса. Хоча ні, занадто вже вона велика шибайголова.

— О, бачу, злякалися. Якийсь ви ляканий, Іване Карповичу! А ще найкращий сищик імперії!

— Воно як біля стінки постоїш, то переляк потім серце таким осадом укриває, що не продряпаєш.

— Біля стінки? Це як? — зацікавилася вона.

— Вас ніколи не розстрілювали?

— Ваню, давай на ти. Ніколи не розстрілювали, а тебе?

— Намагалися.

— Як цікаво! — Вона не сміялася, а захоплено дивилася на мене. — Розкажи, як це?

— Не хочу.

— Чому?

— Дуже неприємний момент, і розповідати немає про що, — сказав я суворо і насупився.

— Ну добре, розумію. Хоча мені було б цікаво постояти біля тієї стінки, відчути, як це.

Я промовчав. Ми далі летіли Петроградом. Потім виїхали за місто, невдовзі прибули на летовище, яке охороняли солдати. Графиню знали, пропустили через ворота, ми під’їхали до великих сараїв. Ще тільки вийшли з авта, коли до нас викотили новенький двомісний аероплан.

— Мій улюблений «Ньюпор» останньої моделі! — сказала Афродіта.

— Де ви його узяли?

— Я пожертвувала гроші на три аероплани для Імператорського повітряного флоту з тією умовою, щоб один залишився для мене. Оце нещодавно привезли морем, пароплав атакували німецькі підводні човни, але він таки доплив до Мурманська. Сідай.

Я поліз до місця позаду, Афродіта засміялася.

— Хочеш покерувати аеропланом? — спитала мене.

— Ні.

— Просто це місце авіатора, а для пасажира переднє.

— Тоді пересяду, — погодився я.

— І одягнися, сьогодні вітряно, щоб не застудився, — наказала графиня.

Сама вдягла шкіряну куртку з теплою підкладкою, шолом, окуляри, замоталася шарфом. Мені дали одяг, і я вбрався так само. Сів на переднє місце, технік штовхнув гвинт, запрацював двигун. Ми трохи постояли, потім рушили з місця, виїхали на злітну смугу, ще почекали, нарешті рушили. Аероплан швидко набрав швидкість і легко відірвався від землі. Ми піднімалися, земля ще більше віддалялася від нас, люди вже перетворилися на якихось мурах. Афродіта поплескала мене по плечу, я озирнувся.

— Ну як тобі? — прокричала вона.

— Добре, дякую!

— Тоді тримайся! — Вона усміхнулася, в її очах промайнули бісики, я схопився за сидіння, бо зрозумів, що зараз щось трапиться. Аероплан несподівано завалився в лівий бік. Я злякався, що випаду, але виявилося, що лякатися було зарано, бо аероплан продовжив свій рух, і ось ми вже летіли головою до землі і пузом аероплана до неба. Потім аероплан вирівнявся, і ми знову летіли догори головами. — А зараз як? — спитала вона.

— Дуже добре! — Я повернувся до неї і усміхнувся. Вона хотіла побачити мій страх, але не побачить його! — А можна ще?

— Ще? — здивувалася вона.

— Ще! Чи тобі неприємно? — спитав я.

— Та будь ласка!

Вона знову крутнула аероплан. Я подумав, що вчасно надягнув льотну куртку. Бо вона міцно притискала мій сюртук, тримала і браунінг, і гаманець. Я сам міцно тримався за сидіння. Відчув рух у чоботі. Там у мене був ніж, який я носив із собою про всяк випадок. Таке враження, що ніж збирався випасти з чобота. Я спробував ногою притиснути його, руками допомогти не міг, бо мусив триматися за сидіння, щоб не випасти самому. Ледь не залишився без холодної зброї, коли Афродіта нарешті вирівняла аероплан.

— Досить? — спитала вона. Я повернувся до неї з розчервонілим, але задоволеним обличчям.

— А ще щось можете? Ну, таке, щоб вразило!

Графиня закусила губу. Я розумів, що нариваюся, але й сам любив пограти.

— Вразило? Добре!

Афродіта кивнула головою, і двигун аероплана заревів. Я вихопив ніж із чобота, не знав, куди його приткнути, схопив зубами, коли аероплан почав задиратися вгору. Спочатку мені здалося, що ми просто набираємо висоту для якогось маневру, а потім ми почали завалюватися вже кудись назад. Я схопився руками за своє сидіння, мені до горлянки підкотив сніданок, тільки й думав, щоб утриматися, бо ж сидів попереду, і мої блювоти б не пройшли повз графиню. Ми завалювалися ще більше, і от уже летіли вниз головою, завалювання тривало, я хотів заплющити очі, але не дозволив собі, бо мені здалося, що з заплющеними очима буде ще страшніше. Нарешті ми почали вирівнюватися і ось уже летіли, як звичайно.

— Ну як тобі? — крикнула графиня.

Я дістав ніж із рота, кілька разів глибоко дихнув, сподіваючись заспокоїти організм. Та де там, усередині все завирувало, я звісився якомога нижче за правий борт і спорожнився від сніданку. Втерся хустинкою і повернувся до графині.