Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У тьмяному світлі туалету стояли Патрик і Саша, спираючись на двері, обидва з цигарками в руках. Кевін, який затягнув Йоганнеса до туалету, відпустив його. Вікно, розташоване високо вгорі між умивальником і туалетною кабінкою, було зачинене, і цигарковий дим забивав звичний запах сечі, поту і мийних засобів.
— Ну, бачиш, ніхто тебе не з’їв, — сказав Кевін і ступив крок назад, опинившись таким чином між Йоганнесом і дверима. — І чого було так боятися?
Патрик і Саша засміялись.
— Привіт! — злякано видушив із себе Йоганнес.
Кевін ходив до дев’ятого класу, і всі у школі добре знали його та його друзяк із восьмого. Всі у школі його добре знали й намагались зустрічатися з ним якомога рідше.
— А що, маленький хлопчик повівся нечемно під час перерви і не вийшов надвір? — запитав Кевін, беручи свою цигарку з краю умивальника. — Маленький хлопчик хитрував, чи що? Був нечемний?
— Був нечемний! — підхопив Патрик. Він мало не захлинувся від захвату і вдарив рукою по туалетних дверях. Двері з грюкотом зачинилися.
— Стули пельку! — гаркнув Кевін, блискавично обертаючись до Патрика. — Я що, дозволив тобі відкрити своє дебільне жувало?
Патрик перелякано затряс головою. Попіл із його цигарки впав на підлогу.
— Ну, то в чім річ? — знову почав допитуватися Кевін, легенько штурхаючи Йоганнеса під ребра. — Ти не розчув мого запитання? Чи ти не тільки бридкий, а ще й глухий, чи що?
Йоганнес енергійно похитав головою.
— Ні! — прошепотів він. — Просто я мусив… пан Країдлінґ хотів поговорити зі мною, ось чому.
— Старий мовчун Країдлінґ хотів із ним поговорити! — перекривив Кевін Йоганнеса й підступив на крок ближче. — Як мило! А малий шлангує!
— Малий шлангує! — знову заверещав Патрик, ніби зібрався померти зо сміху, але побачив вираз Кевінового обличчя і замовк.
— Я… — прошепотів Йоганнес. Коли б він знав, що краще зараз сказати, то сказав би. І хай би ці здоровила сміялися з нього скільки влізе, йому байдуже. Він просто хотів негайно вирватися звідси, негайно вийти з туалету й опинитись якнайдалі від Кевіна з його друзяками.
— Ну, то що? — підохочував Кевін, тримаючи запалену цигарку перед самим обличчям хлопчика. — Розучився говорити?
Задзеленчав дзвоник, і Йоганнес здригнувся.
— Мушу йти! — Він спробував протиснутися повз Кевіна. — А то у мене будуть неприємності!
— У нього будуть неприємності! — перекривив малого Кевін і вперся рукою в одвірок, аби не пропустити Йоганнеса. — Він боїться, що матиме неприємності! Ти вже їх маєш, маленький, ти просто цього ще не помітив!
І знову цигарка небезпечно наблизилася до Йоганнесового обличчя. Саша з Патриком так реготали, аж плескали себе руками по стегнах. Йоганнес побачив за цигарковим попелом жар.
— Ні-і? — прошепотів хлопчик тремтливим голосом.
— Ні, — сказав і Кевін діловим тоном і розтоптав цигарку на кахляній підлозі. — Але добрий Кевін із друзями, — тут він показав на Патрика й Сашу, які вклонилися, — вирішили допомогти тобі, малий. Тому що я не можу бачити, як страждають маленькі дітки, розумієш?
Йоганнес кивнув. З коридору долинули вигуки, сміх школярів, що після перерви поверталися до класів.
— Скажи, що зрозумів! — звелів Кевін, наблизивши своє обличчя майже впритул до Йоганнесового. — Я ж хочу допомогти тобі, малий!
Йоганнес знову кивнув.
— Так! — прошепотів він. — А яким чином?
— Яким чином! — перекривив його Кевін. — Підкажіть, колеги, яким чином?
Саша з Патриком запитливо подивилися на старшого. Зрозуміло було, що й вони не краще за Йоганнеса знали ту відповідь.
— Скажи ти, грубий! — мовив Саша. — Скажи йому.
— Точно! Скажи ти, старий! — крикнув Патрик.
Кевін дістав з пачки, що була в кишені його куртки, нову цигарку. Тоді простяг її Саші, не дивлячись на того.
— Ми допоможемо тобі вирішити твої проблеми, малий, — сказав Кевін. Саша добув із кишені чудернацьку запальничку й запалив цигарку. — Але сам розумієш, це буде не на шару. Логічно, що наші зусилля щось та коштують. Стрес і все таке, розумієш?
— Так, — прошепотів Йоганнес. — А які проблеми?
— А та дупа, у якій ти застряг! — погрозливо мовив Кевін і зробив першу затяжку з нової цигарки. — Не в’їжджаєш?
— Я, власне, не маю жодних проблем! — прошепотів Йоганнес, втупившись у двері. Єдине, що йому спадало на думку, була письмова робота для пана Країдлінґа. Але в цій справі навряд чи Кевін йому допоміг би.
У коридорі тим часом знову запала тиша. Учні порозбігалися по своїх класах.
— Не маєш? — перепитав Кевін. — Ви таке чули? Він не має жодних проблем!
— Він не має жодних проблем! — заверещав Патрик, і знову це прозвучало так, ніби він ладен померти від сміху.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.