Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мінімум зусиль — максимум інформації. Визначення, сформульоване раз і назавжди.
Банка з-під пива й недопалок. Хто міг залишити їх під Клаудіїним ліжком? Кожен. Буквально кожен. Ну, за рідкісним винятком. Це напевне не Зоська. Агата? Від цієї всього можна сподіватися, але щоб Зоська?! Дуже дивно, що класна вирішила не обмежуватися Клаудією, а встановила колективну відповідальність.
— Обговоримо поїздку до Закопаного, — сухо кинула вона відразу після перевірки присутніх.
— Хай шкодують ті, хто не був! — вигукнув Себек, скоса позираючи на Агнешку, чиї предки під час голосування на батьківських зборах говорили про «Париж, Лондон, Рим, цивілізовані міста, які не соромно дітям показати». У результаті Агнешка й іще дехто через різні причини залишилися у Варшаві.
— Що ж… — холодно процідила вчителька. — Усім є що згадати, а декому й поготів. Особливо веселою була остання ніч. Утім, дехто розважався краще за інших.
— Ой, пані вчителько… — намагався втрутитися Марцін, здогадуючись, що над Клаудіїною головою збираються чорні хмари. — Ми ж там майже всі були…
— Авжеж, були. І мені справді важко здогадатися, чому, якщо доходила п’ята ранку.
— Ви ж знаєте, як воно… Молодість…
Учителька глянула на нього з такою зневагою, наче він оповідав їй ці заяложені істини щодня. Проте подумала, що він захищає Зосю, воно й не дивно. Вони із Зосею були дуже схожі.
— Молодість — це не лише права, — класна осідлала улюбленого педагогічного коника. І звідки вона лишень черпала ці готові фрази? Ніколи пані Беаті їх не бракувало. — Молодість — це й обов’язки.
«Капець! — подумала Агата. — Нехай би вже краще знизила оцінку з поведінки за семестр і припинила мордувати нас своїми байками! Невже вона думає, що відкриє щось нове в галузі прав та обов’язків учня?!»
«Чорт, хоч би матір не викликала! — благала подумки Клаудія. — Певне, не бути мені більше старостою… Ну й дідько з ним, тільки щоб матір не викликала, бо мені гаплик!»
Зоська так панікувала, що не могла сформулювати жодної розумної думки. Трусилася, як перед контрольною, і навіть не мала відваги підвестися й заперечити проти цієї явної несправедливості. Вона знала, що навіть якщо їй і вдасться подолати опір м’язів, то вона не спроможеться видушити жодного слова, а про те, щоб стати на власний захист, не було навіть мови. Зрештою, докази були незаперечними, вона жила там протягом тижня, тож мала відповідати нарівні з іншими.
Захищати їх мала би Клаудія як староста класу. На її місці Зоська так би й учинила. Ситуація була незрозумілою, бо обвинувачуваній не годилося ставати на власний захист. Вона розраховувала на однокласників, та, мабуть, помилилася, бо крім двох непереконливих голосів ніхто не квапився зізнаватися й брати провину на себе.
— Не хочу, щоб ви подумали, що я запроваджую якусь колективну відповідальність… — продовжувала класна.
«Ні?! А що тоді це в біса таке?!» — подумки лютувала Агата.
— …бо ці часи давно минули…
«О, цікаво, тож дістанеться лише Клаудії?…»
— Тому решті класу цього разу нічого не загрожує.
Решта класу, крім двох осіб, відчула помітне полегшення, яке, здавалося, можна було б виразити в децибелах. Усі відразу загомоніли. Лише два винятки, чия доля так і не вирішилася, напружено чекали. Тільки Агата виглядала байдужою.
— Отож, щоб не говорити забагато, покарання стосуватиметься лише Клаудії, Агати і… Зосі, — у голосі класної не відчувалося жодного вдоволення.
Третє ім’я й особа, якої воно стосувалося, абсолютно не підходили до двох попередніх. Така собі мимовільна іронія. Пані Беата сама викликала цю іронію, наказавши тягнути жеребки. На щастя, покарання не було тим, про що всі подумали. Жодного примітивного зниження оцінки, нічого такого. Це так непедагогічно!
Беата Крупа ще в Закопаному знала, яким буде покарання. Хоча сама вона покаранням цього не вважала, швидше нагородою й відзнакою, яка тому й мала стосуватися всіх трьох дівчат. В іншому випадку класна викликала б нині Клаудіїну матір, на яку чекала розмова з директоркою. Ніхто не підозрював би Зосю в тому, що вона пила пиво й курила сигарети. Агату підозри теж би оминули. Клаудія? Авжеж, це на неї схоже. Швендяє з тією зухвалою Агнешкою, покурюють у дівчачому туалеті й невідомо, чи не жлуктять пиво чи вино на своїх вечірках. Про інші вибрики вчителька воліла не думати.
— Щоб ви не вважали, наче виховання полягає лише в тому, щоб карати, — повернулася до теми класна, — скажу, що покарання, яке стосуватиметься трьох ваших однокласниць, це власне, швидше нагорода, відзначення, ніж якась примітивна покута.
У класі запала тиша. Кожному хотілося знати, які вишукані тортури криються за словами «нагорода» й «відзначення».
— Буде некисло! — буркнув Кшисек, роблячи простий і очевидний висновок: те, що дорослі вважають нагородою, для дівчат означає покарання. А якщо зниження оцінки з поведінки вчительці виявилося замало, і вона продовжує це обговорювати, отже, запланувала якийсь незлецький хардкор.
— Отож уважайте себе обраними…
— …бо вимиєте тубзики в усій школі? — ризикнув Себек.
Беата Крупа співчутливо глянула на нього.
— Себастіана надихає клоачний гумор, і мені здається, що й вас теж. Але ви помиляєтеся.
— Пані вчителько, а що це буде? — допитувався Марцін. Краєм ока позирав на Клаудію й не міг стерпіти, що вона так страждає.
— Повний капець, — буркнув Франек.
Класна дивилася на їхні похмурі обличчя з виразним задоволенням. Нечасто випадають моменти такого тріумфу. Вона знала, що той, хто залишив під ліжком недопалок і банку з-під пива, почувається жахливо, і цього їй було досить.
— Отож, мої дорогі, — лагідно продовжувала вона, — настав час, щоб пояснити вам, що я називаю нагородою й відзнакою. Так от… — почала пані Беата, озирнула клас, завмерлий в очікуванні вибуху, який неодмінно чекає на цих трьох дівчат, незважаючи на всі привітні слова. — Це буде така собі громадська робота.
— Ну, я ж казав, — пробурмотів Себек. — Мити вікна,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчата з 13-ї вулиці», після закриття браузера.