Читати книгу - "Чари країни Оз"

Капітана Біла? — стурбовано спитала дівчинка.

— Ні, я думаю, що Самотня Качка помилялася, — поважно відповів Чарівник, — але можливо, що ці чари буде важче побороти, ніж я гадав. Я, звичайно, зроблю все, що можу, та ніхто не здатен зробити більше, ніж він може.

Це не зовсім розвіяло Доротине занепокоєння, але вона більше нічого не сказала, а скоро за коліном річки вони вже побачили острів Чарів.

— Он вони! — схвильовано вигукнула Дороті.

— Так, я бачу їх, — відказав Чарівник, кивнувши головою. — Вони сидять на двох великих мухоморах.

— Дивно, — зауважив Скляний Кіт. — Коли я покинув їх тут, ніяких мухоморів не було.

— Яка гарна квітка! — в захваті вигукнула Дороті, коли її погляд упав на Зачаровану Рослину.

— Не до квітки тепер, — озвався Чарівник. — Головне — вирятувати наших друзів.

Вони саме дійшли до місця навпроти острова Чарів, і Тротта та Капітан Біл, побачивши, що їхні друзі прибули, почали гукати, щоб вони швидше визволяли їх.

— Як ви там? — спитав Чарівник, приклавши руки дудочкою до рота, щоб вони там краще почули.

— Потрапили в халепу! — гукнув у відповідь Капітан Біл. — Заякорились тут і не можемо зрушити з місця, поки ви не знайдете способу обрубати швартові!

— Що він хоче цим сказати? — спитала Дороті.

— Ми не можемо ноги від землі відірвати! — на весь голос закричала Тротта.

— А чому? — спитала Дороті.

— Бо на них коріння виросло, — пояснила Тротта.

Розмовляти на такій відстані було важко, і Чарівник попросив Скляного Кота.

— Піди на острів і скажи нашим друзям, хай потерплять.

Ми прийшли визволити їх, але, може, пощастить не зразу, бо чари острова для мене нові, тож доведеться пробувати і сяк і так. Але я по змозі поспішатиму, так і скажи.

Тоді Скляний Кіт перейшов по дну річки на острів сказати Тротті й Капітанові Білові, щоб не хвилювались, а Чарівник зразу розкрив свій чорний саквояжик і почав готуватися.

ЧАРІВНИКОВЕ ЧАКЛУВАННЯ

початку він розіклав маленький срібний триніжок, а на нього поставив золоту чашу. В чашу він насипав два порошки — один рожевий, а другий небесно-блакитний — і полив їх жовтою рідиною з кришталевого флакона. Потім промурмотів якісь чарівні слова, порошки засичали, загорілись і випустили хмари бузкового диму, що полинув над річкою й огорнув Тротту, Капітана Біла разом із мухоморами, на яких вони сиділи, і навіть саму Зачаровану Рослину в золотому вазоні.

А коли дим розтанув у повітрі, Чарівник гукнув до в’язнів:

— Ви вже вільні?

І Тротта й Капітан Біл спробували ступити крок, але марно.

— Ні! — прокричали вони.

Чарівник замислено потер лисину, потім вийняв із саквояжика інше чаклунське приладдя.

Спочатку він набив срібного пістоля якоюсь чорною кулькою і вистрелив нею в острів Чарів. Кулька вибухнула над головою в Тротти й обсипала дівчинку дощем іскор.

— О! Гадаю, що це її звільнить, — сказав Чарівник.

Але Троттині ноги лишались так само вкорінені в землю острова Чарів. Чарівникові довелось пробувати щось інше.

Майже годину він невтомно старався, використавши майже все чаклунське приладдя, яке було в чорному саквояжику, але Капітан Біл і Тротта ще залишались у неволі.

— Ой лихо! — вигукнула Тротта. — Боюся, що доведеться їхати по Глінду.

Маленький Чарівник спалахнув від тих слів, бо його самолюбство зачепило те, що його чари слабкіші від чарів острова.

— Я ще не здамся, Дороті, — сказав він, — бо знаю багато способів, яких іще не пробував. Я не знаю, який чаклун зачарував цей острівець і яка його могутність, але я напевно знаю, що можу розбити будь-які чари, відомі звичайним чаклунам та відьмам, що жили в країні Оз. Це однаково, що відімкнути двері, — треба тільки добрати потрібний ключ.

— А що як ви не маєте потрібного ключа при собі, — запитала Дороті, — що тоді?

— Тоді нам доведеться зробити ключ, — відповів Чарівник.

Тим часом Скляний Кіт вернувся по дну з острова і сказав Чарівникові:

— Вони там на острові вже бояться, бо робляться щохвилини менші. Вже тепер, коли я залишав їх, Тротта і Капітан Біл поменшали десь так наполовину.

— Гадаю, — замислено мовив Чарівник, — що мені краще дістатись до берега острова, де я зможу говорити з ними й діяти успішніше. Як потрапили на острів Тротта й Капітан Біл?

— На плоту, — відповів Скляний Кіт. — Їхній пліт тепер онде на березі.

— Боюся, що в тебе не стане сили перегнати пліт сюди, правда ж?

— Так, я б його й з місця не зрушив, — сказав Кіт.

— Я спробую перегнати, — зголосився Лев-Боягуз. — Я теж страшенно боюся, що острів Чарів спіймає мене, але спробую дістати пліт і пригнати сюди, до вас.

— Дякую, друже, — відказав Чарівник.

Лев стрибнув у річку й могутніми змахами лап поплив туди, де був витягнений на берег острова пліт. Зачепивши його однією лапою, він став загрібати воду трьома, і такий дужий був цей звір, що справді спромігся стягти пліт у воду й повільно поволік туди, де стояв на березі річки Чарівник.

— Добре! — задоволено вигукнув Чарівник.

— А можна й мені з вами? — спитала Дороті.

Чарівник завагався.

— Якщо обіцяєш не сходити з плота й не ступати ногою на берег, нічого з тобою не станеться, — вирішив він.

Доручивши Голодному Тигрові та Левові-Боягузові стерегти, поки він повернеться, клітку з мавпочками, Чарівник зійшов з Дороті на пліт.

Весло, яке