Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

Чародієві вигідно сприяти нашим пошукам. Він хоче твою орхідею, а не тебе…

— Коли… коли ви з ним встигли? — простогнав Бурецвіт.

— Він приходив до мене в крамницю. І це він переконав мене стати твоїм провідником.

— Щоб мені креветок не їсти, не можна мати домовленостей з чародієм, Лірино! Не можна! Він лихий, він зло, він диявол!

— Не перебільшуй. У нього просто інакший спосіб життя.

— Хай мені грець!

— Ти сам мав із ним домовленості.

— Це інше. Я домовлявся, щоб він мені дозволив ще пожити!

— У тебе є ліпша ідея, як нам дістатися додому?!

— Господи, як мені пережити цей день!

— Кхм, шановні, — сказав чоловік із трейлера, — я відвезу вас до русалок, чи куди там треба, збирайтеся і — ласкаво прошу до авта. Хоча в мене таке ще питання: чи не бажали б ви перед цим прийняти ванну? Чи, може, душ?

— Чуваче, у тебе там телевізор є? — поцікавився Мереж.

— Нема, — холодно відповів радник чародія. — Де цей… як його… охоронець місця мрії?

— Вона усамітнилася, щоб накреслити план зняття прокляття. Чому ви прибули, а не сам Чародій?

— Пан Моротемн зараз дуже зайнятий.

— Якісь пакості виробляє, — просичав шукач, — комусь життя занапащає.

Радник проігнорував цей випад.

— Але він радий, пані Лірино, що ви користуєтеся нашими послугами. Співпраця — це все, що треба розумним людям для успіху. Думкою він із вами.

— У-уй! Як приємно.

— Бурецвіте!

— Я не чекав від тебе такого. Я не знаю вже, кому довіряти!

— Довіряй мені, — просто порадила я. — Більше нема кому.

Я ж твій провідник.

— До речі, — сказав радник, — монстр їде з нами.

— Як?

— Чародій велів: як буде якийсь монстр — прихопіть.

— Чортівня!

— Але ж… це хтось був, він має перетворитися сам на себе. А… а якщо не перетвориться, то що ми робитимемо з монстром у місті?

— Нічого не знаю. Монстра з собою.

— Він нам горлянки поперегризає вночі, — промовив Бурецвіт.

— А це цілком може бути! — вставив стурбований Мереж.

— Хай спочатку Мрія прокляття ліквідує, а потім ми поїдемо, — запропонувала я.

— Тут лазні ніякої нема? У мене трейлер новенький, чистенький, а… а ви…

— Що? — агресивно запитав шукач.

— Ні, ні, нічого.

— Не хвилюйтеся, ми почистимося, — сказала я.

21

Після того, як прокляття було знято, Мрія попрохала мене допомогти їй відмити волосся від слизу. З тілом вона сама впоралася, а волосся — то важче. Я стою рачки над тазиком з гарячою водою і тру слизьку масу в моїй лівій руці господарським милом у правій. Враження таке, що ефекту мало. Долоні вкриваються тоненькою липкою плівкою. Кому доводилося власноруч прати вщент засякані носовички, той мене зрозуміє.

Біля нас на стільчику сидить Дивник. Очі його сумно примружені, вушка опущені, хвостик звисає.

Місцевість було звільнено від прокляття, але його справжнього вигляду це йому не повернуло.

— Краще відхопити їх ножицями, — кажу я про брудні пасма.

— Ні-ні. Мені ж личить довге, хіба не бачиш. Адже тепер саме час зайнятися особистим життям.

— Короткі зачіски зараз у моді, — зрадливий голос тремтить благанням.

— Потри, відмиємо.

Я боюся довго дивитися на нещасного монстра, хоча вряди-годи кидаю на нього погляди. Бідолаха.

— Чому Дивника не розчакловано?

— Причини можуть бути різні. Може, монстрятко — сильна особистість. Таких як зачаклуєш, то потім не вернеш. Слухай, які зараз спідниці носять?

Вона зігнулася над тазиком з протилежної сторони і терла свій шматок волосся. Обличчя Мрії видно не було, на видноті ж була її маківка, обвита слизькими коричневими водоростями.

Я намагалася відсунути носа подалі від її голови.

— Різні.

— Угу. А кольори які в моді?

Я подумала, стенула плечима і мовила:

— Різні.

— Угу… Слухай, а Мереж тобі як?

— Тобто?

— Як хлопець.

— Ну… він такий… дивний, психований трохи. У нього, здається, комплекси, чи, може, навпаки.

— Угу… А вільний?

— Що?

— Ну, в плані жінок.

— Гадаю, вільний. У цьому плані.

— Угу. Ну, шукача не беремо, його чіпати не треба. А Радник як?

— Я його не знаю.

— Ну, ніби імпозантний.

— Давай я тебе підстрижу?

— Ну що ти, я тебе й так обтяжила. Три.

— Доки слизьке, стригти легше. Серйозно. Заощадимо час.

— Як гадаєш, я йому сподобаюся?

Я оглянула кучму на її голові і довгу худорляву спину з барельєфом ребер.

— Так!

Я спіймала докірливий погляд Дивника. Мовляв, як ви оце дурниці теревените, коли я в такому становищі.

— Як допомогти монстряткові?

— М-м… А в мене був десь, до речі, шампунь від блошиць.

— Як йому повернути справжню оболонку?

— Причина невдачі в ньому самому. Тож хай шукає.