Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Назавтра ми повідомили, що гарматні постріли було зроблено не з боку Фінляндії. Фінляндські прикордонники визначили, де саме вибухнули набої — приблизно за 800 метрів від лінії кордону на відкритому полі поряд із Майнілою. Водночас вони, провівши лінії перетину від трьох спостережних пунктів, з’ясували, що постріли було зроблено з південно-східного напряму на віддалі 1,5–2 кілометри від місця вибуху, тобто з російського боку. Такі спостереження прикордонники зафіксували в журналах. Посилаючись на ці дані, уряд якнайрішучіше відхилив протест, але заявив про готовість до перемовин щодо обопільного відведення військ на домовлену віддаль від кордону. Крім того, він запропонував доручити прикордонним комісарам розслідувати інцидент відповідно до приписів конвенції про врегулювання прикордонних суперечок, укладеної між Фінляндією й СССР 24 вересня 1928 року.

Ось і сталася провокація, якої я чекав ще від середини жовтня. Я особисто, відвідуючи Карельський перешийок 26 жовтня, ставив запитання генералові Ненонену, і він потвердив: артилерію в повному складі зосереджено за фортифікованою лінією оборони, звідки жодна батарея не може досягти пострілами до кордону. До речі, під час Подальшої війни 1941–1944 років до нас у полон потрапили деякі солдати, які докладно змалювали, як саме було організовано цю неоковирну провокацію.

Тепер події йшли одна за одною у швидкому темпі. 27 листопада Молотов повідомив фінляндського посла, що совєтський уряд відтепер вважає себе вільним від зобов’язань, прописаних у пакті про ненапад. Пропозицію фінляндського уряду про спільне розслідування манільських пострілів Москва проігнорувала і, перекручуючи факти, стверджувала, нібито фінляндський уряд зажадав відвести російське військо на 25 кілометрів від кордону. У ноті від 29 листопада Молотов висловив звинувачення, що напади фінляндських військових частин, «як відомо», тривають, і не лише на Карельському перешийку, а й на інших ділянках; унаслідок цього совєтський уряд вважає, що мусить розірвати дипломатичні стосунки.

Незважаючи на повідомлення, уряд Фінляндії ще раз звернувся до совєтського уряду з пропозицією врегулювати це непорозуміння відповідно до § 5 пакту про ненапад. Водночас він повторив: Фінляндія готова домовитися про відведення війська на Карельському перешийку на таку віддаль від Ленінграда, аби розвіяти будь-які підозри, що воно може становити загрозу для безпеки міста.

На цю ноту СССР відповів вогнем. У Петсамо фінські прикордонники ще 29 листопада зазнали атаки, а вранці 30 листопада 1939 року росіяни переважальними силами розпочали операції на суходолі, на морі й у повітрі. Тепер кожен зрозумів, що весь фінляндський народ мусить битися до загину.

12. Зимова війна

Військовий огляд: напад СССР 30 листопада 1939 року. — «Уряд» Куусинена. — Вихідне стратегічне становище й матеріальне забезпечення. — Співвідношення сил. — Групування фінляндської армії. — Бої на Карельському перешийку на підступах до головної позиції. — Наступ росіян між Ладозьким озером і Північним Льодовитим океаном. — Кількісний склад і групування Червоної армії. — Уведення резервів у бій. — Переможні контр­наступи в Толваярві й Суомуссалмі. — Становище в Лапландії та на Східному фронті усталюється. — Відбиття першого наступу на Тайпале й «Виборзьку браму». — Контрнаступ на перешийку. — Підсумок першого місяця війни. — Контрнаступи фінів на півночі від Ладозького озера і в Кайнуу. — Позиційна війна на перешийку в січні 1940 року. — Ворог починає генеральний наступ 1 лютого 1940-го. — Пробиття оборони 11 лютого 1940 року. — Відступ на перешийку на «проміжну позицію» і бої за неї. — Зміна командира армії Карельського перешийка. — Іноземні добровольці. — Відряджання Шведського добровольчого корпусу на Лапландський фронт. — Відступ на перешийку на задню позицію і бої за неї. — Наступ на прибережну ділянку Котка–Віролагті. — Політичний огляд: ситуація по закінченні війни. — Ресурси. Жива сила й матеріальні засоби. — Роздуми про Червону армію: кількісний і командний склад, різні роди війська, поразки, реорганізація. — Чого навчила Зимова війна. — Самотність Фінляндії. — Звернення до Ліги Націй. — Взаємозв’язок між Зимовою війною і світовим конфліктом. — Закордонна допомога матеріальними засобами. — Західні держави починають планувати інтервенцію. — Пропозиція генерала Сикорського. — Зондування миру з боку СССР. — Conseil Suprême західних держав ухвалює надіслати допоміжний корпус. — Зондування можливостей укладання миру й активної допомоги від Швеції. — Умови миру Совєтського Союзу. — Оформлюються плани інтервенції. — Швеція і Норвегія заперечують проти транзиту. — СССР вимагає більшого на півночі. — Парламент ухвалює укласти мир. — Зміст Московського миру. — Політичне тло Зимової війни. — Шведська політика щодо Фінляндії. — Політичний підсумок Зимової війни.

Світанок 30 листопада 1939 року був сонячним і ясним. Більшість людей, які впродовж осені залишили столицю, повернулися з місць тимчасового перебування, й у вранішній час на вулицях роїлися діти й дорослі, які прямували до школи й на роботу. Зненацька на центр міста почали падати бомби, сіючи смерть і руйнацію. Під покровом громади хмар, що поступово насунули на небо, російській ескадрильї, яка вилетіла з Естонії, вдалося наблизитися до Гельсінкі, виринути і з низької висоти скинути свій вантаж, очевидно, призначений насамперед для порту Гіеталагті й головного залізничного вокзалу. Аж після розривів залунали виття сирен і постріли наших нечисленних зенітних батарей.

Водночас зазнали бомбардування й кулеметного обстрілу летовище Малмі й північні робітничі райони міста. Там, де впали бомби, здіймалися густі стовпи диму, які свідчили про шалені пожежі в різних місцях.

Рано-вранці я, перебуваючи вдома, дістав звістку, що росіяни після артилерійної підготовки перейшли кордон на Карельському перешийку на всіх головних напрямах. Невдовзі по тому надійшло повідомлення, що ворожа авіація здійснила спустошливі налети на чимало провінційних міст та інші населені пункти.

Відвідавши Генеральний штаб, щоб дізнатися про останні донесення, я поспішив до президентського палацу, де очільник держави президент Калліо прийняв мене. Він був серйозний і спокійний. Я повідомив його, що після нападу ворога, звичайно, не наполягаю на відставці, якщо президент і уряд вважають, що країна потребує моїх послуг. Подякувавши за це, президент попросив мене обійняти пост головнокомандувача. Це рішення було того самого ранку затверджено на засіданні уряду.

Нарада в палаці тривала недовго — не можна було гаяти часу. Перш ніж я попрощався, було вирішено зробити ще одну спробу досягти компромісу із совєтським урядом, але якщо постане загроза незалежності країни й існуванню нації, ми дамо відсіч.

Утім іще до того як війна по-справжньому розпочалася, совєтський уряд кинув козиря, яким вочевидь сподівався послабити наш опір і посіяти розкол у нашому внутрішньому фронті.

1 грудня, на другий день війни, СССР через офіційне інформ­бюро повідомив, що в «місті» Терійокі —