Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

на державних заводах від самого початку було складено не з міркувань справжньої потреби оборони. Крім того, приватна металообробна промисловість не отримувала довготермінових замовлень, які могли б стимулювати до придбання нових машин і збільшення продуктивності. Розрахунки ґрунтувалися на тому, що й у воєнний час буде змога заповнити прогалини постачанням товарів з-за кордону, і щодо цього відбувалися тривалі перемовини зі Швецією, які, втім, не дали бажаного підсумку.

На доручення Уряду двоє здібних офіцерів Генштабу впродовж останніх місяців вивчали можливості розміщення замовлень в Америці і з’ясували, що там сприятливий для нас ґрунт.

Минулої весни випала нагода убезпечитися від валютних труднощів і скористатися можливістю закупівель, зокрема і в разі війни, завдяки позиці за сприяння конгресу, що зібрався тоді у Вашингтоні. Та цю нагоду ми змарнували. Ми були оптимістами, не вірили, що почнеться війна, і відкладали розв’язання цього питання, аж поки російська загроза унеможливила втілення задуму в життя.

З огляду на валютні труднощі, зумовлені тією самою загрозою, Уряд волів відмовитися від того, щоб скористатися цінною підготовчою працею, проведеною в колах американської збройової промисловості. І хоч, як з’ясувалося, з придбанням товарів за кордоном пов’язані надзвичайні, часто навіть непереборні труднощі, ми й донині не вживаємо достатньо ефективних заходів, щоб використати весь виробничий потенціал вітчизняної металообробної промисловості, а це я щонайсерйозніше пропонував ще чотири місяці тому.

Отже, усе свідчить про те, що в разі війни нам доведеться майже цілковито покладатися на абсолютно недостатню продуктивність нашої вітчизняної промисловості, продуктивність, яка до того ж, через заслабку зенітну артилерію, ще зменшиться внаслідок повітряних налетів.

Усі ті роки мені було важко зрозуміти ставлення і Уряду, і Парламенту до небезпеки, на яку велика війна в Європі наразить незалежність нашої країни. У той час, як усе свідчило, що насувається велике протистояння, розгляд асигнувань на оборону відбувався без розуміння й зі скупістю, яка призвела до того, що багато чого перебуває в геть занедбаному стані, а в усьому решта змарновано шанси через бюрократію і повільність розгляду. Ще й понині розгляд асигнувань на найнагальніші потреби оборони відбувається так спокійно, немов тепер у нас звичайний час. Тижні й місяці йдуть на меморандуми комітетів і обговорення в комісіях, а коли нарешті доходить до асигнування коштів, у найкращому разі вже встигають зрости ціни, а часто взагалі втрачено можливості для закупівель. А проте сьогодні кожному треба зрозуміти: у конче потрібній для оборони постачальній діяльності неможливо досягти повної ефективності, не дотримуючись цілеспрямованої програми розподілу коштів, що викликатиме довіру в тих колах, від яких залежить ефективність постачання. Ще від днів визвольної війни мало б бути зрозуміло, що для захисту суверенітету нації від ворожого совєтського гіганта насамперед треба мати цілком по-сучасному оснащену й вишколену армію. Нікому не хочеться думати про війну із СССР, у якій Фінляндія буде наодинці без іноземної підтримки. Проте несприятлива для нас констеляція призвела до того, що Совєти сьогодні мають майже повну волю дій.

Жодні інтереси великих держав на дають нам права, як Бельгії, Голландії і Швейцарії, покладатися в разі війни на допомогу інших чи обіцянки, як було з Польщею.

Збройної підтримки Швеції, найімовірніше, було б досить, щоб відвернути загрозу війни, але вочевидь ми у скандинавській орієнтації ще недосить зблизилися одне з одним.

Коли Німеччина три місяці тому уклала союз із СССР, наш політичний статус цілковито змінився. Наші стратегічні позиції, уже послаблені збудованими у східній Карелії спорудами й дорогами, стали кардинально іншими після того, як Совєтський Союз добувся до південного берега Фінської затоки.

Мабуть, не можна не погодитися з тим, що перед Фінляндією постала загроза бути втягнутою у війну за вкрай несприятливих умов:

майже повна відсутність протиповітряної й протитанкової оборони;

авіація, яка сьогодні має на озброєнні лише 50 % від кількості літаків, передбачених штатним складом, і зовсім не має резервних машин (навіть кількість, що відповідає штатному складу, геть недостатня, зважаючи на велику площу нашої країни);

панцеротанкова зброя, яка складається частково з близько тридцятьох застарілих танків, придбаних іще за мого регентства двадцять років тому після світової війни і вже застосованих на ній, частково з близько тридцятьох сучасних легких танків «Вікерс», куплених понад рік тому, але й досі не озброєних;

флот, який ми так і не спромоглися розбудувати до рівня справжньої морської оборони;

кількісно вельми слабка артилерія;

з 15 дивізій три ще не мають зброї та амуніції, а четверта — артилерії;

ще не виконано план поповнення боєприпасів;

наскільки я можу зрозуміти, наявні вже тепер валютні та інші фінансові труднощі свідчать, що не існує й плану фінансування тривалої війни, залежної від імпорту.

Відсутність таких планів означає неможливість провадити успішну війну.

Треба виграти час, щоб мати змогу усіма ресурсами нації подолати найбільш кричущі вади в обороні, а також цілеспрямовано працювати на шанс, який сьогодні починає вимальовуватися в дедалі прихильнішій громадській думці Швеції і який слід вважати за найважливішу й найпершу політичну мету — союз зі Швецією для захисту нейтралітету обох наших країн.

У разі, якщо герць зі східним сусідом неминучий, не слід дозволяти нашому ворогу визначати момент його початку. Якщо ми не в змозі визначити самі, треба, не роздумуючи, придбавати все, що можна, для зміцнення оборони. Військові закупівлі мають бути в пріоритеті, а решта потреб і аспектів — відійти на задній план.

Якщо Уряд у цей суворий час і далі вважає, що може дозволити або мусить розглядати всі асигнування на оборону, навіть найменші, з такою самою бюрократичною повільністю й нехіттю, як дотепер, ми втратимо й останню подаровану нам відстрочку.

Армія пройнята якнайкращим духом, та й у суспільстві нині панує піднесений настрій, але фінляндський народ покладається на те, що Уряд подбав про обороноздатність держави, й армія не сумнівається, що матиме достатньо зброї, коли її закличуть на смертельну битву із запеклим ворогом нашої держави.

Нам не довелося довго чекати на справдження слів, які Молотов сказав 3 листопада на перемовинах у Москві: «Тепер черга солдатів вести перемовини». 26 листопада СССР влаштував провокацію, відому як «Майнільські постріли». Увечері того самого дня Молотов повідомив посла Фінляндії в Москві, що о 15:44 з фінляндського боку на Карельському перешийку було відкрито артилерійний вогонь по російському війську, дислокованому в селі Майніла, унаслідок чого загинули троє рядовиків і один молодший командир, а дев’ятеро дістали поранення. Совєтський уряд, мовив Молотов, не хоче перебільшувати значення цього нападу, але вважає конче потрібним висловити рішучий протест. Він запропонував відвести фінляндське військо на 20–25 кілометрів від кордону, щоб