Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

13

АНГЕЛІНА

   Здогадайтеся, куди я пішла щоб заспокоїтись і прийти нарешті до тями? А пішла я до квітів. Вони завжди рятували мене своєю мовчазною згодою. Раніше від криків поварихи, а тепер от від принца. Сьогодні я вибрала віддалену клумбу, ту де ми перший раз з ним зустрілись. Це ж було зовсім не давно, а здається що минула ціла вічність. Скільки всього сталося за цей час. Та в мене за все життя не було стільки емоцій, як за ці кілька тижнів. 

    Пам'ятаю, як одного ранку постукала і почула глухе, віддалене " Заходь".

 Зайшла, а там нікого немає.

- Принце Рональде? - запитала я не зрозуміло для чого в пустій кімнаті.

- Та тут я, - почулося через одну з дверей, - Ангеліна, я забув рушник. Не могла б  ти мені його передати. Він у моїй спальні на ліжку.

    Я лиш слину ковтнула, що застрягла в горлі, а з місця не зрушила. Завмерла, ніби мене тут і нема.

- Злюка, я знаю що ти там. Ти хочеш побачити мій мокрий голий зад?

     Миттю рванула, не відчуваючи ніг, схватила рушник, і піднесла його до потрібних дверей, замруживши очі про всяк випадок.

- Принесла,- пискнула я. Двері відчинилися і мокра волохата рука забрала в мене той рушник. Це я трошки підгледіла одним оком.

   Через хвилин п'ять, коли я вже встигла згризти собі всі нігті, за дверима ванної кімнати знову заговорив принц:

- Ну що, готова? Я іду.

     Я знову зажмурила що сили очі. Цього разу вже не ризикувала підглядати. Іди знай в якому вигляді він вийде звідти. Потім ще буде снитись ночами. У кошмарах звісно. Виключно в кошмарах. 

- А чого це ти стобичиш тут? Ми що, сьогодні будемо в піжмурки грати, чи що? - запитали мене зовсім поруч. Підкрався гад. 

    Головне не втратити свідомість Ліна. Ти ж не якась там кисільна бариня. Ти ж справжнісінка злюка. Ану швидко підтримуй образ! От так посваривши себе, я різко відкрила очі і заморгала фокусуючи погляд. Ага, стоїть зовсім поруч, повністю одягнений і відверто насміхається. Смішно йому було, бачите.

    Зараз, сидячи біля клумби і згадуючи ту ситуацію, я теж мимоволі посміхалася, ліниво висмикуючи бурянець навколо омолодника. Він, до речі, пішов таки у ріст. Виявляється мені просто треба було залишити його в спокої, дати час, не нависати над ним кожного дня і ось тобі результат.  

       Та де ж він узявся на мою голову. Не омолодник, принц. В мене були такі грандіозні плани на майбутнє. Хотіла стати діловою жінкою. Досягти чогось своїм розумом і знаннями, раз краса моя приносила тільки неприємності. Залишилась одна перепона і я не змогла її подолати. Здалася. Він посефщєлився в моїх думках і не виходив з них, навіть уві сні. Я ніколи і ні до кого нічого подібного не відчувала. Принц Роберт був лише ціллю в планах, перш за все моєї покійної матінки, а потім уже і в моїх планах.

      Всіх інших я або зневажала або не помічала зовсім. І навіть упавши на самісіньке дно цього життя не змогла змінити цієї своєї позиції.  Був же той чудовий фермер, що червоніючи, як молоденький бурячок пропонував мені стати господинею його дому. Пам'ятаю як тоді розсміялася з його вигляду та такої пропозиції. Горда бачите була. А зараз пасла б собі кізоньок і не мала б клопоту.

РОНАЛЬД
    Матильда не допомогла а навпаки, ще більше роздратувала тільки своєю присутністю. І чому вона завжди була його фавориткою? Рон зараз і згадати не міг. Манірна, пихата і якась інфантильна чи що. Він планував з нею повечеряти, але вона вибісила його ще до того як ту вечерю їм принесли. Тому Рон випровадив явно розчаровану фаворитку і пішов на спільну королівську вечерю.  Їсти в самотності щоь не дуже хотілося. Ангеліна напевно десь серед своїх квітів ховається, тож нічого кращого, ніж скласти компанію своїм родичам він не вигадав.

        За вечерею обговорювали майбутній щорічний бал Весни, він мав відбутись якраз перед від'їздом Рональда. Даніелла, на хвилі романтизму і рожевих хмаринок, розповідала яким чудовим він буде і що вона там понапридумувала для його організації. Рональд посміхався думаючи про те, що Данні дійсно добра і хороша дівчинка, романтична, ніжна  натура. Не виліковна мрійниця одним словом. У неї все завжди ідеально і прекрасно, життя насичене райдужними бліками.  Тепер він зрозумів, як вона  вижила зі своєю мачухою та нацькованою на неї злюкою. Таку дійсно важко зламати. Коли вона завжди знаходиться в своєму ідеальному світі це просто неможливо.  Хороша дівчинка, але Рон завив би вже на третій день якби одружився з нею.

- А ти Рон. З ким прийдеш? - вирвав Рональна з роздумів принц Роберт.

- Що? Куди? - звісно Рон давно не прислухався до їх розмов, от і прогавив про що вони там питали.

- Кажу, кого з своїх фавориток ощасливиш, хто буде твоєю супутницею на балу? - весело перепитав Роберт. Настрій у нього був сьогодні пречудовий, тож Рон справедливо вирішив його трішки зіпсувати.

- Я прийду зі своєю помічницею, - відповів він, дивлячись на те як блискавично змінюється в усіх вираз обличчя. Нарешті хоч трохи розрядив ці рожеві солодкі розмови про завідома нудний Весняний бал. 

- Рональд, ми всі звісно оцінили твій жарт, але... - це король взяв слово, поки його син червонів і намагався, судячи з усього, взяти себе в руки. А це ж він ще на свою жінку не дивився. А от Рон помітив як Даніелла мимоволі посміхнулася. Вона явно не була проти. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍