Читати книгу - "Дівчина з секретом, Ірина Айві"

18

    Настя спала. На руці виднілася вена у яку вливалися якісь незрозумілі для мене розчини. Вона була підключеною до апаратів, які контролювали її пульс та дихання. На темному екрані монітора вимальовувалася крива зелена лінія, яка показувала, що з нею все в порядку.

 У грудях чомусь стиснуло й кілька секунд я не міг вдихнути повітр'я. За третьою спробою нарешті  відпустило. Притягнувши крісло ближче до ліжка я присів поряд й накрив Настину руку своєю. Мені конче треба, щоб вона відчувала, що я поряд. 

Її губи були привідкриті й мені захотілося торкнутися їх, не захоплюючи чи нападаючи, а з ніжністю на яку тільки здатен. 

   Через годину до палати зайшла медсестра, щоб перевірити чи все в порядку. Я їй сказав, що буду з дружиною цілу ніч, але вона все-одно приходила що години, чемно виконуючи свою роботу. 

У мене було багато часу на роздуми. Найбільше мене  цікавило чи згадає Настя, хто я? 

 

                                 

 

   Я повільно випливала зі сну. Хотілося пити, у горлі пересохло, що аж язик прилип до неба.  Мій погляд був сфокусований в одну точку.  Коли почала розглядатися навкруги зрозуміла, що в лікарні. У голові шуміло наче в вулику. Грудна  клітка боліла так сильно, що глибоко вдихнути я не змогла. Годинник показував сьому годину, але  я не розуміла зараз ранок чи вечір.

 Закривши очі хотіла пригадати хоч якісь деталі того, що зі мною сталося, але мені нічого не вдалося. Голова боліла дуже сильно.  Я зробила ще кілька спроб змусити свій мозок працювати, але все було марно.  За кілька хвилин я знову провалилася в сон. Мені снилася аварія: мій крик, гальма, удар, а далі темрява. 

    На ранок ситуація не змінилася і я почала панікувати. Мені дуже хотілося, щоб усе стало на свої місця. Повернувши голову в бік, побачила сплячого на кріслі чоловіка. Він спав у костюмі, склавши руки на грудях. Раптом мій мозок осяяло коротким спогадом. Поцілунок! Його такі теплі губи так чуттєво торкаються моїх.

 Яке місце цей чоловік займає у моєму житті? Хто він для мене? Друг? Коханий?  Судячи з реакції мого тіла, нас пов'язують дуже близькі стосунки. Я зловила себе на думці, що цей красень  дає мені відчуття впевненості, міцного тилу з ним відчуваю себе бажаною та захищеною.

    Крісло стояло зовсім близько біля ліжка, а мені раптом захотілося торкнутися його. Якщо цей красунчик  мій, то мені неймовірно пощастило. Я розбудила його, він повільно розпрямив плечі й насторожено глянув на мене. Оглядав так, ніби не знав чого від мене чекати.  

---- Привіт! ---- привіталася хриплим голосом через те, що дуже хотілося пити. 

    На обличчі чоловіка з'явилася чуттєва посмішка від якої мій пульс збільшився у двічі. Це було настільки мило, що захотілося  що ранку так прокидатися. Погано, що я нічого не можу згадати. Мій мозок не хоче працювати. Від цього я відчувала себе загубленою. 

---- Привіт, моє сонечко, ---- відповів чоловік, даруючи мені наймилішу посмішку.

 Моє сонечко??? 

Мені сподобалося, як він мене назвав.

    Чоловік встав з крісла й з насолодою витягнув руки догори. Схоже йому було не зручно спати у цьому кріслі. Лежачи у ліжку я насолоджувалася кожним його рухом, кроком та поглядом.

---- Настю, як ти себе почуваєш?

---- Болить голова і груди. Одним словом відчуття побитої собаки, ---- спробувала пожартувати я. 

    Чоловік засміявся.

---- Я майже нічого не пам'ятаю. 

---- Не хвилюйся, лікар попередив мене, що ти станеш трохи забудькуватою, але з часом все  минеться. Вчора ти нас усіх добряче налякала.

---- Усіх?

---- Так усіх! В першу чергу мене, свою подругу та бабусю, мою маму, нашу доньку. 

     Я намагалася пригадати хто ці всі люди, на мить у моїй пам'яті сталося прозріння. Ліза ---- моя донечка.

---- Де моя донька? 

---- Наша донька у нашому домі разом з твоєю подругою Ліною і Ніною Павлівною ---- твоєю бабусею. Не хвилюйся! Ти потрапила в аварію, вдарилася головою, тому не все пам'ятаєш. Лікар запевнив мене, що ти усе пригадаєш. Зараз тобі потрібен відпочинок та спокій. Лікар тебе огляне і якщо все буде в порядку поїдемо додому.  

---- Як тебе звати? 

---- Алекс.

---- Розкажи мені все по порядку, може з твоїх слів я щось згадаю.

     Я уважно ловила кожне Алексове слово,  але все-одно нічого не вдалося згадати.  Схоже тепер мені доведеться жити лише з кусочком пам'яті.  Мене це лякало. 

---- Я знаю, що тобі зараз важко, але я завжди буду поряд, мила. 

---- Дякую, тобі ... Алексе.

---- Хіба може бути по іншому!?

    Чоловік нахилився й поцілував мене. Моє серце забилося так сильно, ніби довелося бігти марафон. В палату зайшла медсестра нарушивши наш інтимний момент. Алекс пересів на крісло й спостерігав за тим, як мені підключають крапельницю.

---- Як ви себе почуваєте? ---- запитала медсестра.

---- Не погано, якщо не враховувати те, що майже нічого не пам'ятаю.

---- Все буде добре. Зараз принесу вам таблетки, щоб зняти біль від забоїв.  Кілька днів болітиме, а потім все пройде. Не хвилюйтеся, з вечора у вас тут  була велика група підтримки. Ваш чоловік місця собі не знаходив хвилюючись за вас. Всю лікарню поставив на вуха.

---- Вибачте, але я б попросила вас вийти хвилин на п'ятнадцять, нам з вашою дружиною треба провести ранішні процедури, ---- попросила медсестра мого чоловіка.

---- Звичайно, ---- вставши з крісла сказав Алекс. ---- Мені теж це потрібно.

     Усміхнувшись мені він вийшов з палати. Дивлячись йому у слід я милувалася його фігурою. У мого чоловіка спортивна статура та тверда, упевнена хода. Хоч я й не могла нічого пригадати з нашого з ним життя, все-одно тішила думка, що цей красивий чоловік належить мені. 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍