Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

із Тибура. Старий пан усе своє життя вірив тільки в здоровий глузд. Безглузда й героїчна смерть трьох збила його з пантелику. Проти такого народу фанатиків і шалених безглуздо було наступати регулярною армією. Він припинив боротьбу. Він відступив».

Йосиф прочитав лист, йому жарко стало під його священицьким головним убором, хоч був свіжий листопадовий день. Часто в ці часи брав його сумнів, чи було добрим ділом те, що він зробив у Римі. Коли римляни, а також «Непохитні в законі» раз по раз виставляли помилування трьох як доказ милостивості цезарського уряду, здавалося йому, що Юст із його голою математикою мав рацію. Але тепер очевидно, що його діло пішло на благо. «Так, пане докторе Юсте із Тиверії, моє поводження було, можливо, нерозсудливе, але хіба воно не виправдане та прекрасне своїми наслідками?»

Первосвященик Анан відкрив засідання. Йому сьогодні було не легко. Він стояв на чолі «Непохитних у законі», був керівником крила крайніх аристократів, що під захистом римської зброї твердо та гордовито відмовляли дрібним патриціям, селянам і плебеям у всіх їхніх домаганнях облегшення. Його батько і троє його братів, один після одного, займали першу посаду в державі, були первосвящениками. Витриманий, холодний і пристойний, він був якнайкращою людиною, щоб порозумітися з римлянами; тепер же його політика угоди ганебно зазнала краху, насувалася війна, хіба вже не вступили в неї? І що тепер має робити й казати первосвященик Анан? Спокійно, як завжди, стояв він у своєму гіацинтового кольору вбранні, він не напружував свого глибокого голосу, враз стало тихо, коли він почав говорити. Він був справді мужній чоловік. Наче нічого не сталося, він сказав:

— Мене дивує, що я бачу тут пана Симона бар-Гіору. Мені здається, що тільки на війні мав вирішувати солдат. Справи, що стосуються цього храму і цієї країни Ізраїлю, мають вирішати колегія первосвященика, Верховна рада і Найвищий суд. Отже я прошу пана Симона бар-Гіру та його офіцерів вийти.

З усіх боків почулися вигуки проти первосвященика. Ватажок партизанів дивився перед собою так, наче він не розумів. Але Анан продовжував усе таким же рівним, не гучним, але глибоким голосом:

— Але якщо Симон бар-Гіора вже тут, то я хочу спитати: якій владі передав він здобуті від римлян гроші?

Діловитість цього запитання вплинула витверезливо. Офіцер із темно-червоним обличчям відповів небагатослівно:

— Гроші передано голові храмової управи.

Всі обличчя обернулися до цього, такого молодого, елегантного доктора Єлеазара, що байдуже дивився прямо перед собою. Потім, з коротким привітанням, Симон бар-Гіора вийшов.

Ледве він вийшов, як доктор Єлеазар вибухнув. Ніхто з народу не зрозумів, як міг первосвященик так чванливо виключити героя Бет Горона зі засідання. «Месники Ізраїлю» не хочуть більше терпіти поганий раціоналізм високих панів. Вони б завжди заявляли, маловірно, обраховано, що це неможлива річ — виступати проти римського війська. Але от: де тепер дванадцятий леґіон? Бог видимо явив себе тим, що не хотіли довше ждати; він вчинив диво.

— Рим має двадцять шість леґіонів, — крикнув один із молодих аристократів, — чи ви гадаєте, що Бог зробить ще подальших двадцять п’ять див?

— Не кажіть чогось подібного поза цими стінами, — погрожував Єлеазар. — Народ не має настрою слухати більше такі жалюгідні дотепи. Становище вимагає того, щоб розподілити урядові посади наново. Ви будете виметені звідси, геть усі, хто не належить до «Месників Ізраїлю», якщо при створенні нового уряду національної оборони не запропонуєте місце й голос Симонові бар-Гіорі.

— Я не гадав давати панові Симону місце в уряді, — сказав первосвященик Анан. — Хто що думає про це в докторів і панів?

Його сірі очі помалу обводили коло, вузьке, високе обличчя під золотою з блакитним первосвященицькою биндою здавалося байдужим. Ніхто не говорив.

— На що ви гадаєте вжити гроші, які вам передав пан Симон? — спитав Анан начальника храмової управи.

— Гроші безумовно призначені на національну оборону, — сказав доктор Єлеазар.

— А не на інші цілі уряду? — спитав Анан.

— Я не знаю ніяких інших завдань уряду, — відповів доктор Єлеазар.

— Через сміливий напад ваших друзів, — сказав первосвященик, — створилися такі обставини, коли для нас може здаватися бажаним відступити деякі наші права храмовій управі. Але ви повинні втямити, що ми, коли ви наші завдання бачите так вузько, не можемо поділитися нашою компетенцією з вами.

— Народ вимагає уряду національної оборони, — сказав уперто молодий Єлеазар.

— Такий уряд буде, — відповів первосвященик, — але я боюся, що ми змушені відмовитися від допомоги доктора Єлеазара бен-Симона. У важкі часи були в Ізраїлі уряди, — продовжував він, — де не засідали ні фінансисти, ні солдати, а тільки священики та державні мужі. І це були не найгірші уряди в Ізраїлі. — Він повернувся до зборів: — Обставини створили для доктора Єлеазара бен-Симона особливе становище. Каси уряду порожні, а грошова готівка доктора Єлеазара через здобич при Бет Гороні збільшилася щонайменше на десять мільйонів сестерціїв. Чи бажаєте ви, мої доктори та панове, щоб ми взяли в уряд доктора Єлеазара?

Багато підвелося, одні незадоволено погрожували, другі нагадували про стриманість.

— Я не маю нічого додати і ні від чого відмовитися, — почувся досить тихий, але глибокий голос первосвященика. — Гроші важливі в ці важкі часи, а взяти до уряду темпераментного доктора Єлеазара — обтяжлива річ. За і проти ясні. Будемо голосувати.

— Голосувати немає потреби, — сказав сірий від збудження доктор Єлеазар. — Я відмовляюся входити в цей уряд.

Він підвівся і не попрощавшись вийшов із мовчазних зборів.

— Ми не маємо ні грошей, ні солдатів, — сказав задумливо доктор Яннаї, управитель фінансів Великої ради.

— Ми маємо за нас, — сказав первосвященик, — Бога, право і розсудливість.

Виробили програму діяльності уряду на найближчі тижні. Священицька колегія, Велика рада і Найвищий суд, пильно обміркувавши становище речей, дійшли висновку: війни з Римом немає. Повстанські напади провадилися окремими людьми, за які місцева влада не може відповідати. Юдейський центральний уряд в Єрусалимі повинен, якщо так складаються події, мобілізувати сили. Але він шанує безпосередньо підпорядковані римському урядові області — Самарію, берегову смугу. Він суворо забороняв кожну дію, яку можна визнати за напад. Його програма зветься: озброєний мир.

Старі пани поводилися розважно, спокійно, і трудно було проти них виступати. Отже, виявилося, що, не зважаючи на перемогу біля Бет Горона, «Непохитні в законі» й «Істинно віруючі по закону» лишаються при владі. Йосиф прийшов на засідання з великою певністю. Він знав, що країну мали розподілити, безперечно, якийсь шматок випаде й на його долю, цього разу він напевне зможе вискочити між ситих і, проте, ненаситних великих, загарбати шматок для себе. Вже самого його великого