Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–І в чому їхня могутність? – не зрозумів Найджел.

– Вони – носії первородної сили, часто включають і світло, і темряву, здатні, крім власних здібностей, користуватися і протистояти дарам інших магів.

–Що трапляється з тими, хто не проходить ініціацію?– спитала Есме.

–Стають могутніми магами. Або виключаються.– відповів Пітер.

–Та, годі! Більше двох століть вищих тільки четверо. Ми всі розуміємо, що з рештою.– пирхнула Ельга.

–Що значить «виключаються»? – перепитав Найджел.

–У виключених відбирають дар, стирають пам'ять, розривають цикл, розділяють із половиною і відправляють у будь–яке місто доживати рештки старості... – вона говорила це холодно, без тіні емоцій, але Найджел бачив, що це її лякає.

–За, що? – не зрозуміла Есме.

–Ті, кого вони вважають негідними поповнити їхні ряди. Я думаю, вони просто бояться, що їх скинуть з влади. Тому позбавляються від конкурентів.– підсумувала Ельга.

–Це так несправедливо! –сказала Калерія, взявши сестру за руку.

–Як я зможу жити без тебе? –прошепотів Ельгорт.

–Так само, як і я без тебе.– відповіла вона, торкаючись його руки.

–Якщо ви не пройшли ініціацію, чому вас не виключили?– задумвся Найджел.

Очі Ельгорта загорілися.

–Та, як ти смієш...

Ельга спіймала брата за рукав куртки.

Вона глянула йому в очі:

–Нічого, хлопчик допитливий. Нехай знає. – Ельгорт, зціпивши зуби, сів, а Ельга повернулася до Найджела. – Рішення виноситься за мить, але щодо нас Світло і Темрява засумнівалися, розділяючи нас занадто довго. Нас відіслали на невизначений термін. Але вони спостерігають, перевіряють, наскільки ми сильні і в якій галузі. А коли вони зберуть достатньо аргументів, покличуть нас на повторну ініціацію.

–Коли вона зазвичай відбувається?

–У неї немає графіка, вона починається тоді, коли зручно їм. Ти – пішак. Тебе забирають із твого маленького світу, відривають від справ, і ти проходиш ініціацію.

Найджел озирнувся, коли вони спинились, підійшовши до сірої землі з рядами голих сухих дерев.

–Де ми? – запитала Калерія.

–Це Південний ліс. Усе, що від нього залишилося. – відповіла Ельга.

–Боги... Що з ним стало... – зітхнула Калерія.

–Зможеш оживити? – запитав Пітер, звертаючись до Найджела.

–Спробую.– зітхнув він.

Хлопець присів і торкнувся землі, під його рукою ґрунт почав тремтіти і незабаром, крізь товсту поверхню сіруватого ґрунту, почали показуватися салатові паростки трави. Через якийсь час, немов клонуючи саму себе, земля розмножила пагони, і травою вкрилася ділянка за ділянкою, галявина за галявиною. Калерія торкнулася плеча прийомного сина, підбадьорливо посміхнувшись. Його руки трохи втомилися, як завжди, коли Найджел намагався використовувати свій дар, він витрачав колосальну кількість власної енергії.

–Ти молодець, Найджеле.–сказала Калерія.

Він жодного разу не оживляв дерева, й гадки не мав, як із ними поводитися. Так, він може збільшити кількість плодів або листя, збагатити запас мінералів у ґрунті, або поліпшити якість уже наявної рослини, але оживити дерево з нуля... Навряд чи він здатен на таке. Загальна увага, прикута до Найджела, відволікала його від марних спроб сконцентруватися на силі, зосередженій у руках.

–Він у себе не вірить.–сказала Ельга.–Подумай, Найджеле, від тебе зараз залежимо всі ми. Ти просто зобов'язаний повірити в себе і зробити те, що тобі наказано.

Навіть грубе підбадьорення Ельги не допомогло хлопцеві, він присів біля дерева, зітхнувши. Найджел торкнувся хвилястого коріння, подумки уявляючи, як разом з його руками по стовбуру дерева тече енергія зцілення, він уявляв її, як зелений промінь, що починався глибоко під землею, піднімався до коріння, стовбура, гілок і листочків. Заходячи в кожен відступ, кожну виїмку, цей промінь зцілював усе дерево. Він уявляв, як на його очах з'являється листя, зеленіючи соковитими відтінками. Як широка розлога крона дерева поступово збільшується і хитається за найменшого подиху вітру, а оновлений стовбур, скинув стару кору, поставши не темно–сірим, а шоколадно–коричневим. Найджел уявляв, як листя вкриває його від сонця, що стоїть високо в небі й світить незвично для нашого містечка. Але розплющивши очі, він побачив те ж саме старе безплідне дерево. Він зітхнув, відійшовши вбік.

–Я ж казав вам.–сказав Найджел, розвертаючись.

–Ти нічого нам не говорив.–зауважив Пітер.

–Як по–чоловічому, Найджеле. –Ельга зробила крок на нього, у синіх очах, в яких виражався гнів, застиг лід. – Здатися на півдорозі. – очі її й решти зазирнули Найджелу за спину одразу після того, як послухався тріскучий звук зламаної гілки, який раптом злився із шумом вітру й шурхотом, начебто від наспіх розгорнутої парасольки.

Найджел розвернувся і розкрив рота від здивування: перед ним стояв розлогий кедр, широкі гілки із зеленим листям здригалися від пориву вітру, нова тепло–коричнева кора була здоровою, дерево виглядало саме так, як він його уявив. Відчувши радість і гордість за себе, хлопець з натхненням взявся за продовження, і варто було йому переконатися в тому, що він і справді здатний оживити ліс, як справи пішли куди швидше. За цей день Найджелу вдалося відновити кілька широких галявин і двадцять чотири дерева. Енергія йшла дуже швидко і за нею приходило виснаження: займаючись пожвавленням рослин, Найджел відчув, як дрімота накочує на нього і заснув прямо там, на галявині. Прокинутися він зумів за кілька годин у наметі, який взяла з собою Есме. Калерія та Есме спали поруч, спина до спини. Найджел не міг згадати, як опинився тут, схоже хтось переніс його до намету, зрозумівши це, хлопець почервонів. Визирнувши з–під шорсткої тканини намету, хлопець вдихнув аромат герані та нічних фіалок, що цвіли неподалік та усміхнувся. Ніч була теплою і неймовірно зоряною. Через постійні дощі, Найджел ніколи раніше не бачив зірок наживо. Тут було видно Чумацький шлях, розсип зірок на темно–синьому небосхилі був схожий на інкрустацію діамантів, розкиданих по синьому оксамиту. Це настільки захоплювало хлопця, що він затамував подих. Йому зовсім не хотілось вертатись до намету, схоже він непогано виспався, та набрався сил. Листя й уламки старої кори затріщали під черевиками хлопця, і він ступив до галявини та сухих дерев, у спробі знову застосувати свою магію. Загалом, за ніч вийшло оживити ще п'ять дерев. Світанок наступав повільно, Найджел сів на поваленому стовбурі старого дерева і вдивлявся в небо, що потроху рожевіло. Як не намагався він стійко триматися до появи перших променів сонця, світанок він усе ж проспав, опустивши голову на плече. Утім, його пробудження не можна назвати легким: дзвінкий регіт поруч змусив хлопця схопитися і різко сісти на місці. Ельгорт і Калерія дзвінко сміялися, смажачи м'ясо на руці Пітера. Найджел розім'явся, потираючи очі, сонце засліпило сонні повіки.