Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Доброго ранку, Найджеле. – сказав Ельгорт посміхнувшись.

Вкотре хлопець помітив, що Ельгорт набагато доброзичливіший за свою сестрицю.

–Привіт.– прохрипів Найджел.

–Сідай, милий.–посміхнулася Калерія, запрошуючи Найджела сісти на колоду поруч із Пітером, який простягнув хлопцеві шматок м'яса дикого птаха.

Хлопець подякував вогняному принцу і відкусив великий шматок. В роті запекло і Найджел почав хапати повітря, намагаючись остудити гарячий харч.

–Студи, дураче!– захихотів Пітер.

Трохи зачекавши, Найджел прожував, солі, на правду, було замало, але просмажився птах добре, до хрусткої скоринки. Варто було хлопцю проковтнути перший шматок теплого м'яса, як він усвідомив наскільки ж був голодний.

Двері невеликої крижаної хижі відчинилися. З них вийшла Ельга, вдягнена в темно–сині шкіряні штани, блакитний жакет із корсетною вставкою, короткий спереду, ззаду тягнувся шлейфом, зверху була та сама снігова накидка. На поясі меч із чистого срібла, вкритого льодом, руків’я із білого золота з круглим сапфіром. Айларіан потрусив поруч, вмостившись біля Ельгорта. Той потріпав його по голові, не зводячи очей з Ельги, яка сіла навпроти, розправивши шлейф.

–Що–що, а ефектні появи сестрі завжди вдавалися... – підсумував Пітер.

Ельгорт весело глянув на брата, гордовито посміхаючись. Найджел замислився: «де вона посеред усієї цієї глушини бере своє вбрання?» Це питання не давало йому спокою. За останні сорок вісім годин їхньої подорожі, Ельга змінила більше п'яти вбрань, магам завжди необхідна видовищність? Посеред усіх них, одягнених у більш–менш підручний для походу одяг, Ельга продовжувала виглядати, як топ–модель з обкладинки. Навіть якось прикро.

–Доброго ранку, сімейству. – сказала Ельга, вирвавши Найджела з думок.

–Привіт, як спалося? – запитав Ельгорт, посміхнувшись.

–Чудово. А тобі як?

–Відмінно.– кивнув він.

Двійнята обмінялись посмішками.

–А як мені спалося тебе не хвилює? – запитав Пітер.

Ельга перевела на нього важкий погляд синіх крижаних очей.

–Гадаю, спекотно.– підсумувала вона.

Пітер підняв брову:

–А ви скоріше замерзли, як щенята.– обличчя Пітера зобразило награне здивування. – Накидочку?

Ельга повторила вираз його обличчя, і з тією ж інтонацією продовжила:

–Ти перегрівся? То можу остудити.– із зустрічною цинічною пропозицією виступила Ельга, перебираючи між пальцями вузьку гостру крижинку.

–Ризикни.– різко встав Пітер.

–Після тебе.– відповіла Ельга, підійшовши до нього впритул.

–Досить.– піднялася Калерія. – Ми тільки знайшли одне одного. Я не хочу втрачати вас через дурні сварки.

Усі замовкли. Ельга та Пітер обмінялись спопеляючими поглядами. Айларіан нахабно підійшов до Пітера і потягнув лапу курки, яку той усе ще тримав у руці.

– Ах ти нахабний! – крикнув Пітер, вхопившись за кістку, він почав боротьбу з барсом.

Айларіан загарчав, забираючи м'ясо.

– Ну ж бо, поверни!

Барс не вгамовувався.

– А як ти познайомилася з Айларіаном? – запитав Найджел, звернувшись до Ельги.

– Він сам знайшов мене. Мама казала, в ніч, коли ми народилися, Айларіан, будучи ще кошеням, рвався до палацу. А коли ми спали в наших колисках, він забрався у вікно і пробрався в мою. Ліг у ногах і спав там. Батьки перелякалися: дикий звір у покоях принца і принцеси! Але Айларіан теж був маленьким і нешкідливим. І захищав мене відтоді щодня.

–Доброго ранку.–сказала Есме, потягуючись.

Пітер простягнув їй крильце.

–Дякую, та я…вегетеріанка. – зніяковіло посміхнулася вона.

–Ну, так, магу тварин, запропонувати м'ясо, ти просто монстр, Пітере. – пирхнула Ельга.

–О, дивіться, найбільш поміркована заговорила! – закотив очі Пітер. – Ти взагалі її мало не вбила під час зустрічі. Давайте–но замислимось, хто воістину монстр серед нас.

Пітер підморгнув Ельзі, вона роздратовано зітхнула і швидко пішла в гущу лісу. Навколо неї все покривалося інеєм.

–Сестро? – покликав Ельгорт.

–Заради Богів, нехай чеше! Залиш її.– сказав Пітер, закотивши очі.

–Ти не розумієш...

Пітер роздратовано піднявся.

–Ні, це ти не розумієш, який вигляд маєш! Ніби ти її слуга, усюди за нею бігаєш! Май хоч дрібку гідності.

–Гідності?– спокійно спитав Ельгорт.–В ніч спалення палацу, коли Ельга просила лишитись, саме гідність змусила тебе збрехати і піти геть? Чи, можливо, коли ми врешті возз'єднались після двохсот років чвар, знову надокучати сестрі і сваритись без приводу – це прояв гідності? Ну ж бо, Пітере, навчи мене, дурня, що таке справжня гідність!

–Ти просто нестерпний! Ви з Ельгою одне одного варті. Але знаєш, що? Брат і сестра так себе не поводять! Це ненормально!