Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лев знервовано обернувся до мене.
— Ти взагалі розумієш, що могло статися?!
— Я знаю, — відповіла я, ще не отямившись від того, що пережила кілька хвилин тому. — Але цього разу все інакше.
Лев насупився.
— Чому?
Я подивилася туди, де щойно зник Макс.
Тому що серце досі калатало, наче скажене.
Лев буквально волоком тягнув мене в бік найближчої кав’ярні, не зважаючи на мої протести. Його хватка була сильною, майже грубою, але не настільки, щоб я не могла вирватися. Просто… зараз мені не хотілося сваритися. В голові досі крутилися ті події — цей загадковий хлопець, його голос, дотик, як моє серце зірвалося в шалену гонку…
— Ти збираєшся мовчати весь вечір? — голос Лева прорізав мій внутрішній хаос.
Я різко зупинилася, змусивши і його спинитися.
— Навіщо ти мене сюди тягнеш?
Лев театрально зітхнув.
— Щоб ти не робила дурниць.
— Дурниць?
— Так, наприклад, не зв’язувалася з підозрілими типами в масках! — Він роздратовано провів рукою по волоссю. — Чорт, Єва, я думав, що ти розумніша.
Мої губи стиснулися в тонку лінію.
— Ти навіть не знаєш, хто він.
— О, ти знаєш? — саркастично кинув Лев. — Якщо це твій новий коханець, то я змушений тебе розчарувати, крихітко, але він явно не з тих, хто тобі потрібен.
— А хо мені потрібен?
— Наприклад, я
Я пирхнула, відчуваючи, як всередині закипає роздратування.
— Ти? — Я перехилила голову, дивлячись на нього так, ніби він щойно зізнався, що інопланетянин. — І чим же ти кращий?
Лев самовдоволено усміхнувся, нахиляючись ближче.
— Ну, по-перше, я не ношу масок.
— Ага, бо ти лицемір і без них.
Його усмішка злегка зблідла, але він швидко взяв себе в руки, знову прийнявши звичний нахабний вираз обличчя.
— Ой, які ми злі сьогодні… Слухай, я просто хочу, щоб ти була у безпеці.
— Чудовий спосіб це показати — тягнути мене в кафе, наче якусь іграшку.
Лев зробив вигляд, що не почув. Ми якраз дійшли до кав’ярні, і він широким жестом розчинив переді мною двері.
— Після вас, міс Анісімова.
Я лише закотила очі, але все ж зайшла. Краще вислухаю цю дурню тут, ніж посеред вулиці.
Кав’ярня була затишною, з приглушеним світлом і легким ароматом кави в повітрі. Лев швидко зайняв столик біля вікна і махнув офіціанту.
— Два морозива, — сказав він, навіть не глянувши в меню. — Горіхове.
Я застигла.
— Леве, у мене алергія.
Він моргнув, явно не очікувавши цього.
— Серйозно?
— Дуже, — я схрестила руки на грудях.
Лев знизав плечима, не виглядаючи особливо винним.
— Ой, та візьми щось інше.
— А ти не міг запитати перед тим, як замовляти?
— Це просто морозиво, Єво. Розслабся.
Я стисла зуби.
— О, вибач, що не хочу задихнутися прямо посеред нашої «чудової» розмови.
Лев закотив очі, явно вважаючи мою реакцію перебільшеною.
— З тобою буває складно.
— А з тобою легко? — Я вперлася в нього поглядом.
Він всміхнувся, але цього разу в його очах з’явилося щось хижо-насмішливе.
— Ну, я ж ідеальний кандидат для тебе, правда?
Я відвернулася до вікна, не маючи ні сил, ні бажання сперечатися. Він не зупинився.
— От скажи, чим я гірший за твого «героя в масці»?
— Тим, що я хоча б можу йому довіряти, — відповіла я, не дивлячись на нього.
Настала тиша. Важка, натягнута.
Я повернула голову і побачила, як його очі небезпечно звузилися.
— Ти серйозно? — Його голос звучав тихо, але напружено.
— Абсолютно.
Лев нахилився ближче, і я відчула його гаряче дихання біля вуха.
— Я ж казав тобі, Єво… він тобі не потрібен.
— І що ти з цим зробиш? — Я підняла на нього погляд.
Лев посміхнувся — повільно, небезпечно.
— Доведу тобі, що ти помиляєшся.
Лев відкинувся на спинку крісла, розтягнувся, наче господар цього місця, і схрестив руки на грудях. Його очі блищали зловтіхою.
— От скажи мені, Єво… що такого в ньому було?
Я не одразу зрозуміла, про кого він говорить.
— В ньому?
— В твоєму Луці. — Лев вимовив це ім’я з таким відвертим презирством, що в мене всередині все стиснулося.
Я вп’ялася в нього поглядом.
— Не називай його так.
— Оу, вибач, — він театрально підняв руки. — В твоєму… ідеальному принці.
— Припини.
Але Леву було байдуже. Він насолоджувався цим, розтягуючи кожне слово, наче смакуючи його.
— Невже ти й досі думаєш, що він був таким святим? Та він не кращий за мене, а може, й гірший.
— Замовкни.
— Ой, та що ти так завелась? — Лев нахилився ближче, його голос набув отруйної ніжності. — Я ж просто хочу, щоб ти відкрила очі. Лука теж не був якимось ідеальним героєм. Він просто… добре прикидався.
— Ти не знаєш, про що говориш.
Я намагалася говорити спокійно, але відчувала, як всередині мене щось розколюється, кришиться, от-от вибухне.
— О, та невже? — Він зневажливо пирхнув. — А ти знаєш? Думаєш, що любив тебе? Ага, звісно. Він просто скористався тобою, бо знав, що ти будеш вірною, мов віддане цуценя.
Я більше не витримала.
Відчуття було майже автоматичним — рука зірвалася з місця, і гучний ляпас пролунав, мов постріл.
Лев різко схопився за щоку, його очі розширилися від несподіванки.
— Ти, бл…
Але я вже не слухала.
В груди ніби вдарила хвиля, не залишаючи повітря. Очі наповнилися слізьми, які я ще секунду тому стримувала. Я відчула, як вони гарячими доріжками котяться вниз, але мені було байдуже.
Я різко підвелася і, навіть не дивлячись на нього, вискочила з кав’ярні.
Лев кинувся за мною.
— Єва, ти що, з глузду з’їхала?!
Його пальці вчепилися в мій лікоть, і я різко зупинилася.
Одним плавним рухом я витягла пістолет і, перш ніж він встиг отямитися, приставила дуло до його голови.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кароока, Mary Uanni», після закриття браузера.