Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступні кілька днів минули як у тумані. Емілія уникала всіх — навіть Алісу. Вона майже не виходила з кімнати, тільки слухала музику й намагалася не думати про Тао. Але це було марно. Його голос переслідував її у снах, його погляд знову й знову з’являвся в її пам’яті, а в грудях нилий біль не вщухав ні на мить.
У школі вона теж намагалася не привертати до себе уваги. Тао сидів із Міною — вони сміялися, обмінювалися записками й часто залишали клас разом. Кожна така сцена була, як удар ножем. Але вона трималася.
Одного дня, коли уроки закінчилися, Емілія вирішила прогулятися до старого парку на околиці міста. Там завжди було тихо, і вона сподівалася, що зможе хоч трохи заспокоїтися.
Вона йшла алеєю, опустивши голову, коли раптом почула знайомий голос:
— Привіт…
Вона різко зупинилася й обернулася. Тао стояв позаду, тримаючи в руках маленький пакетик. Він виглядав розгубленим, ніби не знав, що сказати.
— Що тобі потрібно? — холодно запитала вона.
Він мовчки простягнув їй пакетик.
— Це для тебе.
Вона вагаючись узяла його й зазирнула всередину. Там лежав кулон — такий самий, як той, що він подарував їй раніше, тільки цього разу на ньому був вирізьблений рожевий місяць.
— Навіщо?.. — прошепотіла вона, дивлячись на нього крізь сльози.
Тао опустив голову.
— Я хотів вибачитися. Я був ідіотом. Я злякався… Я думав, що так буде краще для тебе. Але я помилявся.
— І тому ти вирішив просто зникнути? — її голос здригнувся від злості й болю. — Тому ти знайшов собі когось іншого?
— Це не так, — він зробив крок до неї. — Міна ніколи не була тобою. Я… я просто був самотній.
Емілія відступила, стискаючи кулон у долоні.
— Я не знаю, чи зможу тобі пробачити, Тао…
Він тихо кивнув.
— Я розумію. Але я хотів, щоб ти знала… я ніколи не переставав думати про тебе.
Вони стояли мовчки, дивлячись одне на одного, поки сонце повільно сідало за обрій. А потім він пішов, залишивши її саму зі сво
Наступні кілька днів минули як у тумані. Емілія уникала всіх — навіть Алісу. Вона майже не виходила з кімнати, тільки слухала музику й намагалася не думати про Тао. Але це було марно. Його голос переслідував її у снах, його погляд знову й знову з’являвся в її пам’яті, а в грудях нилий біль не вщухав ні на мить.
У школі вона теж намагалася не привертати до себе уваги. Тао сидів із Міною — вони сміялися, обмінювалися записками й часто залишали клас разом. Кожна така сцена була, як удар ножем. Але вона трималася.
Одного дня, коли уроки закінчилися, Емілія вирішила прогулятися до старого парку на околиці міста. Там завжди було тихо, і вона сподівалася, що зможе хоч трохи заспокоїтися.
Вона йшла алеєю, опустивши голову, коли раптом почула знайомий голос:
— Привіт…
Вона різко зупинилася й обернулася. Тао стояв позаду, тримаючи в руках маленький пакетик. Він виглядав розгубленим, ніби не знав, що сказати.
— Що тобі потрібно? — холодно запитала вона.
Він мовчки простягнув їй пакетик.
— Це для тебе.
Вона вагаючись узяла його й зазирнула всередину. Там лежав кулон — такий самий, як той, що він подарував їй раніше, тільки цього разу на ньому був вирізьблений рожевий місяць.
— Навіщо?.. — прошепотіла вона, дивлячись на нього крізь сльози.
Тао опустив голову.
— Я хотів вибачитися. Я був ідіотом. Я злякався… Я думав, що так буде краще для тебе. Але я помилявся.
— І тому ти вирішив просто зникнути? — її голос здригнувся від злості й болю. — Тому ти знайшов собі когось іншого?
— Це не так, — він зробив крок до неї. — Міна ніколи не була тобою. Я… я просто був самотній.
Емілія відступила, стискаючи кулон у долоні.
— Я не знаю, чи зможу тобі пробачити, Тао…
Він тихо кивнув.
— Я розумію. Але я хотів, щоб ти знала… я ніколи не переставав думати про тебе.
Вони стояли мовчки, дивлячись одне на одного, поки сонце повільно сідало за обрій. А потім він пішов, залишивши її саму зі свомЇи думками й рожевим місяцем у руці.
Емілія довго стояла на місці, дивлячись на кулон у своїй долоні. Сонце вже сховалося за горизонтом, небо переливалося відтінками рожевого та фіолетового, а вітерець лагідно грався її волоссям. Усередині неї вирувала буря. Вона не знала, що більше відчувала: злість чи біль, надію чи розчарування.
Нарешті, зітхнувши, вона повільно пішла додому. Її кроки відлунювали у вечірній тиші, а серце калатало, ніби після довгого бігу.
Коли вона зайшла до своєї кімнати, то одразу впала на ліжко й поклала кулон на подушку поряд із собою. Він мерехтів у променях нічної лампи, і щось у цьому світлі заспокоювало її. Вона обережно провела пальцями по вигравіруваному рожевому місяцю, згадуючи слова Тао.
Її телефон завібрував. Це була Аліса.
— Привіт, — голос подруги був теплим, як завжди. — Як ти? Ми давно не спілкувалися…
Емілія зітхнула й притулила телефон до вуха.
— Привіт… Нормально, мабуть.
— "Нормально" звучить не дуже переконливо, — Аліса замовкла на мить. — Він знову щось утнув?
Емілія усміхнулася крізь сльози. Аліса завжди вміла влучити в точку.
— Ми… говорили сьогодні. Він вибачився.
— І що ти відчула?
Емілія замислилася.
— Я не знаю. Частина мене хоче пробачити його. А інша частина… просто не може забути все, що сталося.
— Це нормально, — тихо сказала Аліса. — Але, Еміліє, ти заслуговуєш бути щасливою. Навіть якщо для цього доведеться залишити когось у минулому.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Beautiful moon, ДіанаЛ», після закриття браузера.
