Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 28: Правда про млин

Сходи під ногами скрипіли, а вогники ліхтариків коливалися від кожного руху.

Максим ішов першим, прислухаючись до кожного звуку.

Позаду нього – Тимко, Соломія і, звісно, Іван, який уже встиг пожалкувати про всі свої життєві рішення.

— Ой, як мені це не подобається… — бурмотів він, ледве пересуваючи ноги.

— Тобі взагалі щось подобається? — пошепки запитав Тимко.

— Так, подобалося! До того, як я вплутався в це розслідування!

— Тихо! — шепнув Максим.

Вони зупинилися.

Ліхтарики освітили темний, вологий підвал.

Тут було прохолодно і сиро.

Стіни кам’яні, старі, вкриті цвіллю.

На підлозі лежав розкиданий бруд.

Але головне…

Весь підвал був перекопаний.

— Що тут сталося? — пошепки запитала Соломія.

— Хтось шукав щось.

І шукав ретельно.

Підвал був невеликий, але всюди виднілися сліди.

Купи землі.

Залишки старих дерев’яних ящиків, які хтось колись розбив.

Іржаві інструменти – лопати, ломи.

— Тут явно щось ховали, — сказав Максим, оглядаючись.

— Або вже забрали, — додав Тимко.

Соломія нахилилася і підняла шматок дерева.

— Дивіться!

Вона витерла його від пилу, і всі побачили…

Старий напис.

Ледь виднілася фраза:

"Фонд порятунку. 1943."

Іван моргнув.

— А що це означає?

Соломія замислилася.

— Я читала про таке. У часи війни багато людей ховали гроші, коштовності, важливі документи, щоб їх не знайшли окупанти.

— І тут теж щось ховали? — здивувався Тимко.

— Схоже на те.

Максим озирнувся на розриту землю.

— І хтось їх шукав.

Настала тиша.

Бо якщо хтось шукав ці гроші…

то, можливо, він і досі тут?

Слідопити почали оглядати підвал уважніше.

Максим знайшов залишки старої скрині.

Соломія — шматок порваного мішка.

Тимко підняв із землі стару монету.

— Вони тут були, — прошепотів він.

— Але їх уже нема, — сказав Максим.

Соломія нахмурилася.

— Може, тому млин і був запечатаний?

— Бо хтось ховав у ньому гроші? — уточнив Іван.

— Так.

— Але якщо це були гроші часів війни, то чому хтось почав їх шукати тільки зараз?

— А якщо шукав їх не один раз?

Усі перезирнулися.

Це мало сенс.

Може, замок, який вони знайшли, був поставлений, щоб захистити схованку?

Може, той самий "громадянин С.", який жив у млині, знав про ці гроші?

І якщо так, то що з ним сталося?

— Може, він їх знайшов, а може… — почав Максим, але його перебив Тимко.

— Може, йому не дали цього зробити.

Тиша.

Вони стояли серед розритої землі, старих ящиків і уламків історії.

Щось тут відбулося багато років тому.

І, можливо…

Це було пов’язано не тільки з грошима.

— То виходить, це не містика? — нарешті сказав Іван.

— Скоріше, стара історія, яку хтось хотів забути, — відповіла Соломія.

— Але що з тією тінню, яку ми бачили? — запитав Тимко.

Всі замовкли.

Бо навіть якщо ця таємниця мала пояснення…

Щось у млині все одно залишалося.

І, здається, вони ще не дізналися всього.

Максим витер руки від землі і озирнувся.

— Ми повинні дізнатися, хто шукав ці гроші останнім.

— І чи знайшов їх, — додала Соломія.

— І що сталося з ним після цього, — сказав Тимко.

Іван задер голову.

— Ой, я знаю, що буде далі…

— Що?

— Ми знову підемо розпитувати людей, і знову дід Федір буде мовчати, а баба Варвара хитро всміхатиметься.

Максим усміхнувся.

— Можливо.

Соломія закрила блокнот.

— Але якщо ми не знайдемо відповідей, ця історія ніколи не закінчиться.

Вони ще раз озирнулися на підвал.

Темний.

Вологий.

Заповнений залишками минулого.

Але найстрашніше…

Їм здавалося, що хтось усе ще дивиться на них.

Вони повільно піднялися сходами назад у млин.

Бублик чекав їх угорі.

Його очі блищали у темряві.

Коли вони вийшли назовні, Максим ще раз глянув на млин.

Тінь, яку вони бачили, могла бути старими спогадами.

Але між цими спогадами була ще одна загадка.

І вона ще чекала на них.

Бо якщо гроші зникли…

то хтось їх забрав.

І цей хтось міг бути набагато ближче, ніж вони думали.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍