Читати книгу - "Там, де пахне мигдалем , Syringa"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аня миттєво його впізнала. Його обличчя, фігура – все було знайоме. Але зараз він виглядав зовсім інакше. Він не стояв у тіні, не був загадковим спостерігачем. Він явно нервував, його рухи були напруженими, а руки стискали пакунок з цукерками.
“Ну ось, я ж знала,” – подумала Аня, ледь стримуючи посмішку.
Чоловік підійшов ближче і з винуватим виразом обличчя привітався.
— Привіт, — сказав він, і його голос видав хвилювання.
Аня помітила легкий акцент, і це лише підтвердило її здогадки. Він був албанцем, як і Каміль.
— Чи можу я з тобою поговорити? — запитав він несміливо.
Аня склала руки на грудях і підняла брову, граючи роль суворої.
— А чому б і ні? Мені навіть цікаво.
Чоловік зітхнув, немовби наважуючись на щось важливе, і нарешті представився. Його ім’я було Арбен, і, як вона вже здогадалася, він був другом Каміля.
— Я прийшов, бо мушу пояснити все. Каміль мене вб’є, але я просто не можу залишити це так. Він дуже на мене злий.
Аня ледь помітно посміхнулася, чекаючи пояснень.
— Каміль перед від’їздом дуже хвилювався через тебе. Він… Він боявся, що поки його не буде, ти знайдеш когось іншого. Він не хотів тобі про це говорити, але… — Арбен запнувся, вагаючись, як краще сформулювати думку. — Але ти перша дівчина, яка зачепила його так сильно.
Аня відчула, як її серце зробило легкий стрибок.
— І що ж він зробив?
Арбен винувато посміхнувся.
— Він попросив мене стежити за тобою. Ну… не зовсім стежити. Просто бути поруч, помітити, чи немає у тебе когось, чи не з’явився раптом якийсь новий хлопець.
Аня розсміялася.
— Ага, тобто шпигувати!
Арбен ще більше збентежився.
— Це звучить жахливо, я знаю. Але він справді переживав! А ти така прониклива, що розкрила нас одразу.
Аня схрестила руки, уважно його розглядаючи.
— Добре, це пояснює твою появу біля магазину. Але чому ти тут зараз?
Арбен глибоко зітхнув.
— Тому що Каміль на мене страшенно злий. Після твого жарту він подумав, що я справді кликав тебе на каву і просив у тебе номер.
Аня ледве стрималася, щоб не засміятися вголос.
— Ой… — протягнула вона, прикриваючи рот рукою.
— Каміль вважає, що я його зрадив! — Арбен розвів руками. — Ми з ним друзі ще зі школи. Ми пройшли разом всі випробування, допомагали один одному, були поруч у найважчі часи. І тепер він впевнений, що я хотів відбити у нього дівчину!
Аня зітхнула.
— Ну, це Каміль… Він завжди був трохи… емоційний.
— Так, і він справді дуже закоханий у тебе, — сказав Арбен, простягаючи їй пакунок цукерок. — Це від мене, як вибачення. За все.
Аня взяла пакунок і усміхнулася.
— Гаразд, я поговорю з ним.
Арбен полегшено видихнув.
— Дякую. Бо якщо він і далі буде мене ігнорувати, я не знаю, що з ним буде. Він без тебе поводиться як ідіот.
Аня розсміялася.
— Це я знаю.
Арбен посміхнувся у відповідь.
— Ну, тоді я залишаю все на тебе. Сподіваюся, ти розрулиш це краще за мене.
— Я постараюся, — підморгнула Аня.
І коли Арбен пішов, Аня ще довго стояла з пакунком цукерок у руках, хитаючи головою. Каміль був просто неможливий.
Аня ще трохи постояла, тримаючи в руках пакунок цукерок і переварюючи все, що щойно дізналася. Вона й гадки не мала, що Каміль настільки переживав за неї, що навіть залучив друга для “нагляду”. Це було по-дурному, але водночас… зворушливо.
Вона повернулася до роботи, але думки вже були десь далеко. Після зміни вона вирішила не зволікати й одразу написала Камілю.
Аня: Ну ти і дурень.
Відповідь прийшла миттєво.
Каміль: Що?
Аня: Я щойно говорила з Арбеном.
Кілька секунд – і на екрані з’явилося вхідне відеодзвінок від Каміля. Аня усміхнулася, але зробила серйозний вигляд, перш ніж відповісти.
— Ну привіт, ревнивцю.
Каміль не посміхався. Його очі палали емоціями.
— Що він тобі сказав?
— Все, — Аня грайливо знизала плечима.
Каміль закотив очі й провів рукою по волоссю.
— Ох, цей ідіот…
— Каміль, ти справді попросив друга шпигувати за мною?
Він помітно зніяковів, хоча намагався триматися впевнено.
— Це не було шпигунство… Це просто… перевірка.
Аня пирхнула.
— Ти розумієш, наскільки це безглуздо?
— Я знаю! — Каміль скривився. — Але ти… Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся.
Він не відривав від неї погляду, і на мить Аня відчула, як її серце тьохнуло.
— Каміль… — вона зітхнула. — Я нікого не шукала. Я чекала на тебе.
У його очах з’явилося полегшення, а губи розтягнулися в знайому нахабну усмішку.
— То ти зізнаєшся, що я тобі потрібен?
Аня закотила очі.
— Ти нестерпний.
— Але ти мене любиш, — підморгнув Каміль.
— Вгадай, хто тепер має компенсувати мені моральні страждання через твої витівки?
Він засміявся.
— Слухаю уважно.
— Коли ти повернешся, ти поведеш мене в найкращий ресторан у місті.
— Лише це? — він схилив голову набік.
— І потім ти зробиш мені масаж.
— Ого, як вигідно все повернулося! — Каміль удавано здивувався.
— І будеш робити все, що я скажу, хоча б один день.
— Один день? — Він усміхнувся хитро. — Гаразд. Але якщо ти не витримаєш і знову захочеш мене бачити раніше, то я виграв.
Аня всміхнулася.
— Побачимо, хто перший здасться.
Каміль подивився на неї довго і тепло.
— Я вже здаюся, Аню. Я давно здаюся.
Вона відчула, як у грудях стало тепло.
— Тоді повертайся швидше.
— Я вже лечу.
Наступні кілька днів пролетіли швидко. Каміль продовжував писати частіше, ніж зазвичай, а Аня наче навмисне відповідала трохи повільніше, щоб подражнити його. Вона знала, що він уже на гачку. І їй це подобалося.
Каміль був більш уважним, ніж коли-небудь. Він розпитував, як минув її день, що вона їла, як почувалася, навіть цікавився, які новинки з’явилися в магазині.
— Чому ти так дивуєшся? — писав він. — Я завжди такий турботливий.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, де пахне мигдалем , Syringa», після закриття браузера.