Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

«Тату, будь ласка спини авто. Давай нікуди не поїдемо?»

 

«Цікаво, Ейвері прийде подивитись на мене? Боже, сподіваюсь, що ні. Що як я програю?»

 

«Будь ласка, нехай нічого не станеться. Нехай ми просто поїдемо на змагання і повернемось. Прошу»

 

«Як же болить голова від цієї зачіски. Мама мабуть так затягнула волосся, що я схожа на прибульця.» – вона припіднялась, щоб побачити себе у дзеркалі заднього виду.– «Господи, яка ж я огидна. Сподіваюсь Ейвері мене не побачить.»

 

«Я хочу додому. Я не можу бути тут. Будь ласка, припиніть це.»

 

«І це я завжди така не гарна на змаганнях? Який сором!»

 

«Прошу, досить. Спиніть авто. Дайте мені вийти.»

 

«А може я взагалі негарна? Просто відображення викривляє мене і я думала, що гарна? Може всі думають, що я негарна і просто брешуть мені? А що як і Ейвері не думає, що я гарна?»– панікувала Лів.

 

«Не вистачає повітря. Я не можу дихати. Я не хочу тут бути. Тату спинися.»

Машина мчала по трасі, огортаючи все навколо розмитими пейзажами. Мама різко повернулася до Лів з пасажирського сидіння, її очі палали напругою.

–Пам’ятай, як ми тренувались. Перед приспівом ти вже маєш висіти на стрічках. Перекид через ногу, потрійний закрут на тулубі. На рахунок три – спуск, щоб одночасно з приспівом ти розкрутилась повністю.

Вона, потягнулась поправити Лів тісну гульку на голові і уважно глянула на доньку.

– І всміхайся, Лів, заради бога. Бо ти на деяких виступах ніби вимушена це робити. Журі оцінюють не лише техніку, а й артистизм, пам’ятай про це.

Лів, пирхнула, склавши руки на грудях і не витримавши, кинула:

– А я не вимушена все це робити?

Мати важко зітхнула, батько позирнув на Лів крізь дзеркало заднього виду.

– Це твій шлях до успіху. – відповіла мама. –Ти колись подякуєш мені.

Лів відчула, як роздратування захоплює її мозок і тіло, змушуючи пальці тремтіти. Вона кинула розгніваний погляд на матір.

– Ти серйозно? Я маю дякувати за те, що не можу жити, як нормальна людина?

Мама знову зітхнула, мало не закочуючи очі, погляд її враз став холодним, Лів аж здригнулась, бо знала цей погляд з тренувань. Щоразу, коли Лів не могла повторити рух з першого разу, мати дивилась на неї так: як на найбільше розчарування. Дівчина поьглянула у вікно, стовпи елекропередач мелькали, мов орнамент. Вона відчувала погляд матері, та не зводила очей з дочки.

–Нормальна людина? Нормальні люди – посередності, Лів. А ти маєш бути найкращою!

Вона розгнівано крикнула:

–Маю? Чому маю? Бо так хочеш ти?!

– Бо ти народжена для цього!– переконувала її мати.

– Народжена? Чи ти просто вирішила це за мене, коли мені було п’ять?

Мама вирівняла плечі, підняла голову.

–Ти захотіла цього сама.

–Бо я хотіла, щоб мною пишались!

–То зроби для цього щось!– не стрималась мати і крикнула.– Якщо ти зараз почнеш розповідати мені, що хочеш "вільного життя", я скажу одне: коли ти стоїш на п’єдесталі, коли ти перемагаєш – ти не думаєш про свободу. Ти знаєш, що ти на вершині. І хочеш більшого.

Лів відчула, як гнів закипає, досягаючи критичної точки і вибухнула:

–А якщо я не хочу стояти там?!

Мама глузливо скривила губи, зустрівшись з єхидним поглядом батька, який досі мовчки їхав, раз по разу міцно стискаючи кермо довгими пальцями з обручкою.

–Брехня. – фиркнула мати.– Всі хочуть перемагати. Ти хочеш перемагати. Просто боїшся.

Дівчина стисла руки в кулаки і випалила:

– Я не боюся! Я ненавиджу це! Я ненавиджу тебе за те, що ти змушуєш мене робити!

Мама пронизала її поглядом.

– Ненавидиш? А ти не думала, що без такої ненависної матері ти була б ніким?

–Ну, звісно.– стукнула долонями по сидінню довкола себе Лів.– Я завжди ніхто. Друге місце? Ніхто. Перше місце? Непогано, але все одно ніхто. Я ніколи б тобі не вгодила!

–Не вгодила, бо не викладаєшся на всі сто! – підтвердила мама.– Я знаю твій потенціал, а ти лінуєшся! Друге місце – це програш. Це свідчення того, що ти не змогла стати першою. Ти хочеш всюди бути другою? Ти хочеш бути невдахою?

– Я хочу жити, мамо!– крізь зуби сказала вона.– Бути нормальною людиною, а не твоїм проєктом, який має досягти всього, щоб ти могла хвалитися перед знайомими! Бо без цього всього я для тебе ніхто і невдаха, так?

Мама розсерджено зітхнула.

–Так, Лів. – сказала вона.– Саме так. Зараз твоя поведінка не відповідає переможцю. Ні, ти скиглиш як переможена! Як невдаха! Якби  я була такою слабкою, як ти зараз, ти б навіть не народилася, можеш бути певна!– склавши руки на грудях відповіла мати, свідомо уникаючи застережливого погляду батька.