Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

роздягся, ліг на ліжко й подумав про хлопчика, а сам бавився із собою, доки дихання його не зробилося переривчастим, по всьому тілу не розійшлася теплота і справа не була зроблена. Відтак, у п’ятдесят третій раз від того ранку, він запалив одну довгу сигарету «Пел-Мел» без фільтра й задимів нею…

7.2

7.3

7.4

Тітка Мілдред врятувала його від найгіршого. Посмикавши за ниточки, натиснувши авторитетом завідувача кафедри англійської мови, розпотрошивши клубки тяганини один по одному, пригрозивши подати у відставку на знак протесту, якщо голова прийомної комісії не поступиться їй, обґрунтувавши свої вимоги на двохгодинній нараді з щойно призначеним президентом Френсісом Ф. Кілкойном, налаштованим проти війни, – людиною, відомою своїм співчуттям і високими моральними принципами, – професор Адлер таки вибила місце для Фергюсона як повноправного студента Бруклінського коледжу рівно за тиждень до початку першого семестру його першого курсу.

Коли Фергюсон спитав її, як вона спромоглася виконати такий неймовірний трюк, Мілдред відповіла: Я сказала їм правду, Арчі.

А правда полягала в тому, що він устав на захист чорношкірого друга під загрозою білого фанатика і був за свої дії виправданий судом, а це передбачало, що його стипендія Волта Вітмена в Принстоні відкликана несправедливо, і він заслуговував на місце в Брукліні – не лише через те, що за середнім балом проходив у найвищі десять відсотків свого класу, а й тому, що втрата стипендії не давала б йому продовжити освіту в Принстоні з причини нестачі коштів, а якщо він не переведеться до іншого коледжу до початку осіннього семестру – втратить і свою студентську відстрочку, а не лише стипендію, і тому підлягатиме осінньому призову. Як противник війни у В’єтнамі, він відмовиться йти до армії, якщо його призвуть, а це, дуже ймовірно, приведе його до в’язничного терміну за непокору законам про обмежену військову повинність, а хіба обов’язок Бруклінського коледжу не полягає в тому, щоби рятувати перспективних молодих людей від подібного похмурого й безглуздого фіналу?

Йому ніколи не спадало на думку, що його тітка здатна посісти таку тверду позицію з якого-небудь питання – і найменше з того, що стосується його особисто чи кого-небудь із родичів, проте двадцять першого серпня і години не минуло потому, як він потелефонував до контори Девітта, де йому повідомили, що сам великий чоловік мандрує за кордоном, він у відчаї звернувся до тітки Мілдред – не тому, що сподівався, що вона чимось йому допоможе, а тому, що потребував поради, а оскільки вже Нейгл на середземноморському острові порпався в уламках елінської кераміки, вона була єдиною, хто могла порадити. Того дня дядько Дон узяв слухавку після четвертого дзвінка. Мілдред у якихось справах пішла, сказав він, повернеться лише за годину чи близько того, проте Фергюсон не міг чекати ще годину, всі його нутрощі зсудомило від жаху й отетеріння, поки він продовжував ковтати слова з листа Девітта, тому він вихлюпнув усе це на Дона, котрого це шокувало, він обурився і запалився люттю достатньо, аби сказати Фергюсонові, що Девітта слід випатрати й четвертувати за його вчинок, проте навіть у ті перші моменти кризи, коли Фергюсон був ще не в змозі мислити, Дон уже намацував рішення, розмірковуючи над тим, як би то в обхід просунути Фергюсона в інший коледж, поки не збіг час, а це означало, що з самого початку це була його думка, проте щойно Мілдред повернулася додому й порозмовляла з Доном, ця думка стала також тітчиною, і, сорока п’ятьма хвилинами пізніше потелефонувавши Фергюсонові, вона звеліла йому не турбуватися, оскільки вона сама про все подбає.

Від того, що вона стала на його бік, все для нього змінилося. Гаряча й холодна тітка Мілдред, добра й жорстока тітка Мілдред, мінлива, не надто привітна сестра своєї сестри Рози, місцями підбадьорлива, але здебільшого неуважна мачуха Донового сина Ноя, доброзичлива, проте, по суті, незацікавлена тітка свого єдиного небожа тепер, схоже, казала синові своєї сестри, що той їй небайдужий значно більше, ніж він коли-небудь підозрював. Вона розповіла Фергюсонові, як спромоглася протиснути його до Бруклінського коледжу, та коли він спитав, навіщо вона взагалі зважилася на такі клопоти заради нього, запал її відповіді вразив його: Я надзвичайно в тебе вірю, Арчі. Я вірю в твоє майбутнє і тільки через мій труп дозволю кому-небудь відібрати це майбутнє в тебе. Нехай Гордон Девітт вдавиться. Ми – люди Книги, а такі люди мусять триматися вкупі.

Цариця Естер. Матінка Кураж. Матуся Джонс. Сестра Кенні. Тьотя Мілдред.

Перше й найважливіше, що слід було сказати про вступ до Бруклінського колледжу – те, що навчання в ньому було безкоштовним. Продемонструвавши рідкісну політичну мудрість, батьки міста Нью-Йорка постановили, що хлопчики й дівчата п’яти «боро» мають право одержати освіту зі щорічною оплатою аніскільки доларів, що не тільки сприяло зміцненню принципів демократії й потвердило, як можна служити добрій справі, якщо муніципальні податкові надходження потрапляють у правильні руки, й десяткам тисяч, сотням тисяч, а по багатьох роках і мільйонам нью-йоркських хлопчиків і дівчат дали змогу одержати освіту, яка в іншому разі була би для них не по кишені, а Фергюсон, який більше не міг собі дозволити високої вартості навчання в Принстоні, дякував тих давно покійних батьків міста щоразу, коли підіймався бетонними сходами станції підземки на Флетбуш-авеню і заходив до Мідвудського студентського містечка. Більше того, це був добрий коледж, відмінний коледж. Для вступу вимагали мінімальний середній шкільний бал 87, як і складання дуже строгого вступного іспиту, а це означало, що в жодному класі не було жодної особи, яка навчалася б менше ніж на четвірку з плюсом, а, оскільки більшість із них мала показник від 92 до 96, Фергюсона оточували дуже розумні люди, і більшість – розумні аж до блиску. У Принстоні теж існувала своя частка блискучих студентів, але водночас і певний процент хлопчаків зі спадкового баласту, а от Бруклін складався і з хлопців, і з дівчат (на щастя), а от баласта в ньому ніякого. Усі міські, природно, кажучи округлено – вдівічі більше, ніж студентів у Принстоні, куди студентське населення надходило з усіх кінців країни, проте Фергюсон тепер зробився вже впертим нью-йоркцем і незмінно відстоював місто, і так само, як насолоджувався товариством своїх нью-йоркських друзів у таборі «Парадиз», коли був ще зовсім хлопчиськом, тепер він отримував задоволення від того, що потрапив у середовище своїх легко збудливих, схильних до суперечок побратимів-нью-йоркців у БК, де студентство, можливо, і не такою мірою розмаїте в географічному сенсі, як у