Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Принстоні, однак значно різноманітніше в сенсі людському – у своїй бурхливій мішанині національностей і культур: орди католиків та євреїв, свіжий наплив чорних та азіатських облич, а оскільки більшість із них – онуки іммігрантів з острова Еліс, імовірність того, що вони стали першими в своїх родинах, хто взагалі потрапив до коледжу, була вищою, ніж п’ятдесят на п’ятдесят. Окрім усього іншого, студентське містечко слугувало зразком мудрого архітектурного рішення і зовсім не схоже на те, чого очікував Фергюсон, затишні двадцять шість акрів порівняно з п’ятьмастами акрами Принстона, але, на його погляд, так само привабливі: пейзаж заповнювали вишукані георгіанські будівлі, а не імпозантні готичні вежі, порослі травою подвір’я засаджені в’язами, а ще у перервах між заняттями можна ходити до ставу з ліліями і в сад, гуртожитків тут не було, не було обідніх клубів і жодного футбольного безумства. Цілковито інший спосіб відвідування коледжу, антивоєнна політика замінювала в студмістечку спорт як головну пристрасть, вимоги академічної роботи витісняли більшість позакласних занять, а найкраще – можливість повертатися до себе додому, в квартиру на Східну Вісімдесят дев’яту вулицю, коли вся денна робота закінчувалася.

Поїздки на метро з Йорквіля в Манхеттені до Мідвуда в Брукліні, а відтак назад з понеділка по четвер були настільки тривалими, що Фергюсонові вдавалося читати до занять майже все, сидячи в поїзді. Він не став записуватися до класу з вікторіанського роману до тітки Мілдред, оскільки гадав, що його присутність на заняттях може стати для неї непосильним тягарем, проте коли навесні в коледж повернувся в якості запрошеного лектора дядько Дон – раз у два роки читати семестровий курс з мистецтва біографії, Фергюсон до нього записався. На початку кожного заняття Дон із кулеметною швидкістю читав насичену міні-лекцію, а відтак починалося загальне обговорення, – Фергюсон вважав його дещо незграбним, безсистемним викладачем, проте дядько Дон ніколи не бував нудним чи набундюченим, завше приймав виклик думати спонтанно, бував і веселим, і серйозним, як і за всіх інших обставин де б то не було, а вже який асортимент книжок він задавав їм читати тієї весни – Плутарх, Светоній, Августин, Вазарі, Монтень, Руссо і цей химерний, збуджений у плотському сенсі друзяка доктора Джонсона Джеймс Босвел, котрий у своїх щоденниках зізнавався, що здатен переривати свою писанину на половині фрази, аби вийти на лондонські вулиці й поборюкатися аж із трьома різними шлюхами за одну ніч, та найбільш із цих занять Фергюсона зачарувало читання Монтеня – вперше, і тепер, коли він ознайомився з непокірливими, блискавичними фразами цього француза, він здобув нового вчителя, що став його супутником у його власних мандрах Країною чорнил.

Ось так воно й вийшло, що погане перетворилося на добре. Нокаут від Гордона Девітта, який теоретично мав би його розплющити, – але саме тоді, коли Фергюсон уже починав падати, на ринг вискочило десяток осіб, і вони підхопили його на руки, не встигло його тіло торкнутися підлоги, тітка Мілдред – перша і, що найважливіше, найдужча з-поміж ловців тіл, однак ще й кмітливий дядько Дон, а відтак, один по одному, і всі інші, хто згуртувався довкола нього, коли їм розповіли про цей удар, Селія, його мати й Ден, Ной, Джим і Ненсі, Біллі й Джоанна, Рон і Пег, а ще Говард, що порозмовляв з Нейглом вранці після того, як колишній науковий консультант Фергюсона повернувся до Принстону, і нарешті сам Нейгл – той написав Фергюсонові надзвичайно теплого листа потому, як Говард повідомив йому тривожні звістки про стипендію, запропонувавши допомогти всім, що в його силах, і гадаючи, що, можливо, Сюзан зуміє йому що-небудь здобути в Ратгерсі, і скільки ж усього цей лист означав для Фергюсона: сам Нейгл простягнув йому руку, як друг, і став на його бік, а не на бік Девітта, і ще довга телефонна розмова з Емі й Лютером у Монреалі в поєднанні з тим тривожним поворотом подій, що привів до розколу Говарда з Моною Велтрі, озлоблена словесна сутичка на тему, хто з них несе більшу відповідальність за те, що привів тоді компанію в «Бар і гриль Тома», кожен винуватив у цьому іншого, доки вони обидва не втратили самовладання, і велике їхнє кохання зів’яло так само швидко, як із першим заморозком гине хирлява квітка, а потому, всього через кілька днів після цього, Лютер різко поклав усьому край із Емі, виштовхав її за двері і зажадав, аби вона поверталася до Америки, і от ошелешена й засумована зведена Фергюсонова сестра вже розповідає йому, що Лютер зробив це задля її власного блага, і: Прошу тебе, Арчі, мовила вона, мій любий, звихнений братику, не роби жодних дурниць, типа втекти до Канади, просто стій на своєму, затамуй дихання й молися – і що-небудь добре неодмінно трапиться, і так воно справді сталося завдяки матінці Кураж Мілдред, і, попри сум’яття, яке він пережив у ті дні непевності, Фергюсон відчував, що його так щиро люблять люди, котрих любив він сам, і що одержання стипендії Волта Вітмена, як виявилося, для бадьорості його духу послужило значно менше, ніж її втрата.

Світ ворушився. Усе всюди текло. У крові світу кипіла війна. Ньюарк став мертвим містом на іншому березі річки, закохані палали синім полум’ям, і тепер, коли Фергюсонові видали його відтермінування, він знову повернувся до книги про доктора Нойза і мертвих діток міста Р. По дві години, з шести кожного ранку з понеділка по четвер, а відтак стільки, скільки вийде, з п’ятниці до неділі, попри все більший обсяг домашньої роботи, через яку йому доводилося старанно проходити, аби сплатити свій борг Мілдред, котра розчарувалася би в ньому, якби він почав вихляти і знизив власну успішність. Монтень; Лейбніц; Леопарді; і доктор Нойз. Світ розпадався на частини, і єдиним способом не розвалитися на частини разом із ним було не відволікати мозок від праці – викочуватися з ліжка щоранку й братися за справу, а зійде того дня сонце чи відмовиться сходити – не важливо.

Безкоштовна освіта була благодаттю, однак перед Фергюсоном постало кілька важливих фінансових питань, і в перші тижні осіннього семестру Фергюсон у муках намагався виробити план, котрий не передбачатиме фінансової допомоги від матері й вітчима. Стипендія покривала не лише вартість навчання, а й також його притулок і стіл, а тому він мав змогу тричі на день п’ять днів у тиждень наїдатися вволю безкоштовно, а п’ять днів могли би стати й сімома, якби він так уперто не проводив ці два дні в Нью-Йорку, однак тепер, оскільки він у самому місті й лише в