Читати книгу - "Вітіко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Інші воїни розповідали теж. Казали, що чули, ніби Дипольд наклав багато мішків на в’ючних коней і що в тих мішках були дзвінкі золоті монети. З Мілана ще привезли мощі трьох святих царів, братів Макавеїв та їхньої матері, святого Цельсія та інших святих. Дипольд привіз у Прагу церковну лампаду з зображенням див і постатей, її вилили ще стародавні юдеї, бо за давніх часів вона стояла в храмі царя Соломона.
Том Йоганнес розповідав, що він робив би, якби був в італійській землі, і що мали б зробити імператор, король, архієпископи та інші пани.
Вольф розповідав, що вони всі загинули б, якби Вітіко не подбав про них. Золоті яблука з солодким золотим соком, малинові смокви та інші речі дуже шкодять, коли забагато їсти їх. Вітіко застерігав їх від того.
Про ці нові речі, що їх принесли воїни в Лісовий край, невдовзі склали пісні, і згодом їх часто співали.
Вітіко знову зосередився на своїх господарчих справах. Надто він намагався запровадити в своїх нових лісових землях таке саме господарювання, як і в старих.
Бенно привів до Вітіко молодого священика, що був капеланом замку. Він сам часто бував у домі Вітіко, часто в Пржиці, часто деінде, де, як він вважав, даної миті йому найкраще працювати над твором про долю німецького імператора.
Тітонька Гільтрут після другого італійського походу знову повернулася в Ландсгут. Вітіко з родиною інколи провідував її. Коли він одного разу по дорозі туди обідав в Гауценберґу, господар заїзду, тепер уже дуже старий, упізнав Вітіко і аж скрикнув від радості, що той має такі успіхи й авторитет.
Гульдрик у домі Вітіко був дуже жвавим і розповідав про свою радість про те, що сталося. Дружина народила йому сина, і цей син міг їздити верхи з дітьми Вітіко і вчитися володіти зброєю.
Вітіко в любові та прихильності своїх людей зростав дедалі вище, його часто викликали до короля, щоб він брав участь у його радах і був присутнім при його діях. Він був із матір’ю та Бертою в Празі, коли духівництво врочисто освятило кам’яний міст, який звеліла збудувати через Влтаву королева Юдит; Вітіко шанували Ровно, Діт, Озел, Герман, Вітислав та інші, Любомир, що досяг уже вкрай похилих літ, високо шанував його, його поважали сини Любомира, поважали Ктибор, Немой і всі, хто жив поблизу; Вітіко був честю для роду Юґельбахів, для роду Ашахів, для роду Шауенберґів, для роду Дорнберґів і для роду Штауфів.
Вітіко звелів Еппо збудувати неподалік від свого замку церкву в німецькому стилі й думав про спосіб заснувати в Лісовому краї монастир.
За часів, що тепер мало-помалу наступали на верхівки зелених лісів і несли з собою і добре, і лихе, бо багато дорогих голів лягли в могилу, Вітіко був жупаном у Прахемі, проводирем війська, послом і головним стольником Богемського королівства. А коли Вітіко перебував у домі, до нього ввечері часто приходили люди в ягнячих кожухах, і він сидів із ними в замковій залі за розмовами, як сидів колись при світнику в кам’яниці в Плані або Митині.
Берта часто приязно казала чоловікові:
— Вітіко, тепер тобі немає рівні.
А він не менш приязно відповідав їй:
— Є багато людей, вищих від мене, а от тобі справді немає рівні.
1184 року імператор Фрідріх вирішив скликати дуже великий імперський з’їзд. Він хотів справити свято, бо в імперії припинилася війна: і з церквою, і в Італії. Він запросив усіх, хто хоче прийти, на Трійцю до Майнца.
Вітіко вирішив поїхати на цей імперський з’їзд. Він запросив із собою старого Бенно, щоб той побачив імператора в усьому його блиску. Вітіко виїхав до Майнца з Пржица з Бенно, Бертою, синами і пишно вбраним почтом.
У Майнці зібралися архієпископи, єпископи, абати, священики, герцоги, князі, графи, лицарі, були там і чужоземні посли, які перебували при імператорському дворі, пани і лицарі з таких країн, як Англія, Франція, Італія, Іспанія, Угорщина, Іллірія. Число лицарів, які приїхали в складі почтів або самостійно, становило сімдесят тисяч. Посходилися й незліченні тлуми народу. На рівнині коло Рейну збудували гарний палац для імператора і церкву. Навколо стояли оселі князів, які намагалися перевершити один одного в прикрасах та оздобах, а далі тягнулися вдалину інші строкаті намети. Харчі довозила ціла флотилія кораблів на Рейні, для харчів збудували комори. Всіх, хто прибув, частував імператор.
Першого дня Трійці був похід до церкви, потім — бенкет. Люди захоплювалися піднесеністю імператора, чарівністю імператриці, красою жінок, блиском князів, розкішшю лицарів, сяйливістю шат, зброї і кінських прикрас. Церковне свято вирізнялося святістю і пишнотою церковного начиння та риз. За обідом імператорові прислужували герцоги і маркграфи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітіко», після закриття браузера.