Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Розділ 60. Провина

Олександр Хмельницький

лютий 2013 року

— Давай щиро, гаразд? — дуже серйозним тоном запитує Юрко.

Посміхаюся куточками рота, здається, я вже звик до його імені, хоча все також називаю просто братом. З огляду на те, що ми ділимо одну кімнату, почуття братнього зв'язку в нас на висоті. Поселяти його в моторошній спальні Марго з колекцією ляльок, навіть не виникло бажання. А так я поступився йому ліжком, так дбайливо зіпсованим однією нахабною особою. Хоча в плані порядку брат виявився на рівні тієї самої нахабної особи: поки його не ткнеш обличчям у шкарпетку, що валяється посеред кімнати, він її не прибере, тільки обходить стороною. Ми з ним навіть сваримося іноді з цього приводу, хоча, можливо, кучерявий лише біситься від неробства. Але і плюси від спільного проживання є: з ним не засумуєш, буквально ніколи думати про зайве. Ось і зараз їдемо із сусіднього міста, з концерту якогось маловідомого виконавця. Поїхали туди спонтанно, після того, як зіткнулися ледь не лобами у дворі університету.

— Давай, — киваю, повертаючи машину на дорогу до додому.

— Усі члени цієї сім'ї психовані! Хворі на всю голову! — він так енергійно замахав руками, що мало лобове скло не розніс.

Придавлю посмішку, аж надто нещасним і смішним виглядає в цей момент кучерявий.

— Точно тобі кажу! Не так із ними щось! У школі ходили чутки, що мама їхня божевільна, це гени, братане. Гени! — він хапається за волосся, мало не видирає його.

— Твоя краля — їхня сестра по батьківській лінії, — зауважую спокійно.

— Усе-то ти знаєш, — бурчить кучерявий, наче він розкрив теорію змови, а я його обламав.

— Це просто ти неуважний, — відгукуюся спокійно.

Знав би він, чого мені коштує цей спокій, так би зневажливо не фиркав.

— Ну, гаразд, нехай так. Але ти що не бачиш, як дивно вони поводяться? Іван цей особливо! — продовжує гнути свою лінію.

— А що він? — удаю, що не розумію, про що він говорить.

— Та всі носиться за цією альфою, як очманілий. "Даша то, Даша це..." Дістав уже! Як ти з ним живеш, а? — хлопець переводить дух, немов перед фінальним кидком.

— Так само як і з тобою, — усміхаюся, згадуючи вчорашню розмову з проблемним, — терплю.

Обидва вони вже в печінках сидять зі своїми проблемними дівчатами. Що кучерявий, що Іван, вважають своїм обов'язком дістати мене розмовами про своїх дівок. А кому ще їм виговоритися? Кирило ще відходить від поранення, Діма не в змозі їх слухати через свою Ніну, тож залишаюся лиш я. Якщо Іван свою Дашу весь час виправдовує, щоб вона не зробила, то Юра цю Руслану так лає, що навіть слухати страшно. І як у неї взагалі вийшло довести зазвичай спокійного і стриманого хлопця? Та це або талант, або всього лише їхня сімейна особливість.

— Ха-ха, ось з'їду від тебе, подамся у якусь Іспанію, і сам терпітимеш скиглення цього засранця. Серйозно, він же в школі нормальним був! Що психована давка з хлопцем робить...

Він так співчутливо вдихнув, що довелося прикусити язик, щоб не засміятися в голос. Можна подумати, що з ним його краля щось подібне не витворяє! Як не прийде з побачення з нею, лається і не може заспокоїтися, доки не визволяє звіра і не перегризе горло нещасним звірятам у лісі. Так скоро вся живність у лісі вимре. От не зрозумію, він мазохіст, чи що? Все ходить до неї та ходить, навіть якщо терпіти її не може. Спочатку я думав, що справа тут в одній нахабній особі, але зустрічі цієї буйної парочки не так уже й часто відбуваються в їхній квартирі й не в її зміну. Може йому насправді подобається ця психована Руслана, а не ідеал скромної та вихованої дівчини, що він так звеличує?

— Ні, не повинні дівчата бути такими. Чоловіки мають носити дівчат на руках у романтичних спонуканнях, а не коли вона напилася, тягнути до дверей квартири.

Юра вдарив рукою по бардачку, зірвав його кришку та одразу ж почав запихати її на місце. Це він згадав, як кілька днів тому його суджена напилася в кафе, до якого він запросив її на вечерю. Як згадаю його розповідь, так сміх ледве стримую. Мало того, що ця красуня напилася, так ще й побудувала оченята всім хлопцям, при вовку, майже чоловіку. Не дуже розумний вчинок, як і те, що вона залізла далі на стіл і почала танцювати. Як Юрка її зі столу знімав, той без лайки вимовити не може, тож мені залишається тільки здогадуватися. Щоправда, я впевнений, що це було весело, хоча б для очевидців.

— Ага, — чемно киваю, чекаючи, поки він заспокоїться.

— Уявляєш, кажу їй сьогодні, з'їздимо на концерт у сусіднє місто, то вона вирядилася, як… Як лярва! Ні, я не проти такого вульгарного одягу, який вона носить, але ж не щодня! Вона ще й фліртує з кожним, хто на неї лиш гляне! Чортова сука! – він знову ударив по панелі, так не зумівши заспокоїтись.

Який же це смішний вигляд має з боку, а я ще Кирила шпиняв, коли він над мною насміхався. Відвертаюсь, щоб кучерявий не образився через мою реакцію.

— Здається, вона тобі подобається. Ти вже її ревнуєш до кожного ліпшого, — тисну йому на очевидний мозоль.

— Вона? Та ти що обкурився?! — психує кучерявий, але потім якось різко хмурнішає і відвертається.

Мовчки під'їжджаємо до будинку, машина Марго припаркована перед ним, якщо так можна назвати роздавлений кущ і відчинені двері зі сторони водія. Зовсім нікого не боїться? Звісно, ідіотів, що полізуть до нас у дім мало, але все ж таки інколи трапляються подібні «генії». Паркую свою машину біля гаража і виходжу на вулицю, але в будинок іти не поспішаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍