Читати книгу - "Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зазнавши у своїй спробі накласти на себе руки вражаючого фіаско, у своєму третьому житті я вирішив натомість шукати відповіді, що здавалися такими далекими. Я вважаю певним милосердям те, що наша пам'ять повертається до нас упродовж дитинства повільно, тож спогади про те, як я викинувся з вікна й забився на смерть, з'явилися не зненацька, а наче повільне похолодання, просто як прийняття того, що це трапилося й ні до чого не призвело.
Попри відсутність хоч якоїсь справжньої мети моє перше життя мало в собі якесь щастя, якщо невідання можна вважати невинністю, а самотність — захистом. Але з усім моїм знанням про те, що було раніше, нове життя неможливо було прожити так само. Річ була не просто в тому, що я знав, що трапиться, а перш за все в новому сприйнятті ідей, серед яких я жив, і які через те, що я був вихований згідно з ними, у першому житті вважав правдою. Ставши знову хлопчиком і володіючи всіма своїми дорослими вміннями, я бачив те, що зазвичай роблять перед дитиною з вірою в те, що дитячий розум цього не зрозуміє. Я вважаю, що мої названі батько та мати згодом полюбили мене — вона набагато раніше, ніж він — але для Патрика Оґаста я не стаю плоттю від його плоті, доки не помирає моя названа мати.
Цьому має бути якесь медичне пояснення, але вона не помирає кожного життя в той самий день. Але причина смерті, якщо не втручаються зовнішні фактори, завжди та сама. Приблизно на мій шостий день народження вона починає кашляти, а до мого сьомого дня народження вона вже кашляє кров'ю. Звернутися до лікарів мої батьки не можуть собі дозволити, але тітка Олександра зрештою дає гроші, щоб мати пішла до лікарні в Ньюкаслі, де їй ставлять діагноз «рак легенів». Я вважаю, що то була недрібноклітинна карцинома, зосереджена в лівому легені; через сорок років після того, як матері зробили діагноз, це вже лікують, але за її часів, на жаль, наука ще не була спроможною на це. Їй прописують тютюн і опіум, і в 1927 році швидко настає кінець. Після її смерті мій батько багато мовчить і часто уходить у пустища, іноді я не бачу його по кілька днів. Я в тому віці вже здатний давати собі ради, а тепер, передбачаючи смерть матері, я заздалегідь роблю запаси їжі, щоб не голодувати, коли батька довго немає вдома. Повернувшись, він залишається мовчазним і неприступним, і хоча на мої дитячі спроби наблизитися до нього він не відповідає гнівом, це лише тому, що він на них взагалі ніяк не відповідає. У своєму першому житті я не розумів ні його горя, ні того, як воно проявляється, бо і сам тоді горював зі сліпою безсловесністю дитини, що потребувала допомоги, яку ніхто не надавав. У моєму другому житті мати померла тоді, коли я перебував у притулку й був надто зайнятий власним божевіллям, щоб відреагувати на це, але в третьому житті її смерть наближалася до мене так, як наближається до прив'язаної до рейок людини повільний потяг: неминучий, невідворотний, видимий вночі здалека; моя уява про цю подію була навіть гірша за неї саму. Я знав, що має статися, але коли воно зрештою відбулося, це було полегшенням, кінцем очікування.
У третьому житті насування смерті матері дало мені, окрім іншого, чим зайнятися. Мені надзвичайно хотілося запобігти цій біді, або хоча б полегшити її страждання. Оскільки я не мав іншого пояснення того, що відбувалося зі мною, окрім того, що це прокляття, накладене на мене старозавітним богом, я щиро вірив, що роблячи благодійні вчинки або намагаючись вплинути на головні події свого життя вдасться розірвати цей цикл смерті-народження-смерті, що спіткав мене. Не скоївши жодного відомого мені злочину, який потребував би спокути, і не маючи у своєму житті значних подій, які треба було б змінити, я вирішив, що моїм першим і найочевиднішим хрестовим походом стане допомога Гаррієт, і саме до цього я доклав усе, на що був здатний мій п'ятирічний (або дев'яностосемирічний) розум.
Доглядом за нею я користувався як приводом уникати шкільної нудьги, а батько був надто заклопотаний, щоб помітити це; тож я піклувався про неї, і більше, ніж коли-небудь, дізнався про те, як жила моя мати, коли батька не було вдома. Напевно, це можна вважати можливістю пізнати дорослим жінку, яку я знав лише дитиною. І саме тоді я вперше почав підозрювати, що я не є сином свого батька.
Коли в моєму третьому житті мати зрештою померла, на її похорон прийшла вся родина Г'юнів. Мій батько промовив кілька слів, а я стояв біля нього, семирічний хлопчик, одягнений у чорні штани та піджак, позичені в Клемента Г'юна, двоюрідного брата, який був на три роки старший від мене, і який минулого життя намагався залякувати мене, коли згадував, що йому є кого залякувати. Констанс Г'юн важко спиралася на свій ціпок з рукояткою зі слонової кіски, вирізьбленою у формі голови слона, і сказала кілька слів про відданість Гаррієт, про її силу та сім'ю, яку вона залишила по
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста», після закриття браузера.