Читати книгу - "Лісова пісня"

ш

Та як же будемо сидiти тута?

Таж люди кажуть - тут непевне мiсце…

Л е в

То як для кого. Я, небоже, знаю, як з чим i коло чого обiйтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричi плюнути, та й годi.

Посiєм коло хижки мак-вiдюк, терлич посадимо коло порога, - та й не приступиться нiяка сила…

Ну, я пiду, а ти собi як хочеш.

Розходяться. Лукаш iде до озера i зникає в очеретi. Лев iде понад берегом, i його не стає видко за вербами.

Р у с а л к а

(випливає на берег i кричить)

Дiдусю! Лiсовий! бiда! рятуйте!

Л i с о в и к

(малий, бородатий дiдок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбраннi барви кори, у волохатiй шапцi з куницi)

Чого тобi? Чого кричиш?

Р у с а л к а

Там хлопець на дудки рiже очерет!

Л i с о в и к

Овва!

Коби всiї бiди! Яка скупа.

Ось тута мають хижку будувати, - я й то не бороню, аби не брали сирого дерева.

Р у с а л к а

Ой леле! хижу?

То се тут люди будуть? Ой тi люди з-пiд стрiх солом'яних! Я їх не зношу! я не терплю солом'яного духу!

Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих натрутнiв, як прийдуть!

Л i с о в и к

Стiй! не квапся.

То ж дядько Лев сидiтиме в тiй хижi, а вiн нам приятель. То вiн на жарт осикою та терличем лякає.

Люблю старого. Таж якби не вiн, давно б уже не стало сього дуба, що стiльки бачив наших рад, i танцiв, i лiсових великих таємниць.

Вже нiмцi мiряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками - i ледве що стiкло. Давали грошi - таляри битi, людям дуже милi, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба вiн повiк не дасть рубати.

Тодi ж i я на бороду заклявся, що дядько Лев i вся його рiдня повiк безпечнi будуть в сьому лiсi.

Р у с а л к а

Овва! А батько мiй їх всiх потопить!

Л i с о в и к

Нехай не важиться! Бо завалю все озеро гнилим торiшнiм листом!

Р у с а л к а

Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!

(Зникає в озерi).

Лiсовик, щось воркочучи, закурює люльку, сiвши на заваленому деревi. З очеретiв чутно голос сопiлки [мелодiї N 1, 2, 3, 4], нiжний, кучерявий, i як вiн розвивається, так розвивається все в лiсi. Спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. На озерi розкрились лiлеї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi. Дика рожа появляє нiжнi пуп'янки.

З-за стовбура старої розщепленої верби, пiвусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.

М а в к а

Ох, як я довго спала!

Л i с о в и к

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвiтати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить, в червонi черевички убереться i людям одмiрятиме лiта.

Вже з вирiю поприлiтали гостi.

Он жовтими пушинками вже плавлють на чистiм плесi каченятка дикi.

М а в к а

А хто мене збудив?

Л i с о в и к

Либонь, весна.

М а в к а

Весна ще так нiколи не спiвала, як отепер. Чи то менi так снилось?

Лукаш знов грає [мелодiя N 5].

Нi… стiй… Ба! чуєш?.. То весна спiває?

Лукаш грає мелодiю N 5, тiльки ближче.

Л i с о в и к

Та нi, то хлопець на сопiлцi грає.

М а в к а

Який? Невже се "Той, що греблi рве"?

От я не сподiвалася вiд нього!

Л i с о в и к

Нi, людський хлопець, дядька Лева небiж,

Лукаш на ймення.

М а в к а

Я його не знаю.

Л i с о в и к

Бо вiн уперше тута. Вiн здалека, не з сих лiсiв, а з тих борiв соснових, де наша баба любить зимувати; осиротiв вiн з матiр'ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…

М а в к а

Хотiла б я побачити його.

Л i с о в и к

Та нащо вiн тобi?

М а в к а

Вiн, певне, гарний!

Л i с о в и к

Не задивляйся ти на хлопцiв людських.

Се лiсовим дiвчатам небезпечно…

М а в к а

Який-бо ти, дiдусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

Л i с о в и к

Нi, дитинко, я не держу тебе. То Водяник в драговинi цупкiй привик одвiку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. Грайся з вiтром, жартуй iз Перелесником, як хочеш, всю силу лiсову i водяну, гiрську й повiтряну приваб до себе, але минай людськi стежки, дитино, бо там не ходить воля, - там жура тягар свiй носить. Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш - i пропала воля!

М а в к а

(смiється)

Ну, як-таки щоб воля - та пропала?

Се так колись i вiтер пропаде!

Лiсовик хоче щось вiдмовити, але виходить Лукаш iз сопiлкою.

Лiсовик i Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрiзати ножем березу, щоб сточити сiк, Мавка кидається i хапає його за руку.

М а в к а

Не руш! не руш! не рiж! не убивай!

Л у к а ш

Та що ти, дiвчино? Чи я розбiйник?

Я тiльки хтiв собi вточити соку з берези.

М а в к а

Не точи! Се кров її.

Не пий же кровi з сестроньки моєї!

Л у к а ш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

М а в к а

Я - Мавка лiсова.

Л у к а ш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я вiд старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

М а в к а

А бачити хотiв?

Л у к а ш

Чому ж би нi?.. Що ж, ти зовсiм така, як дiвчина… ба нi, хутчiй як панна, бо й руки бiлi, i сама тоненька, i якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очi не зеленi?

(Придивляється).

Та нi, тепер зеленi… а