Читати книгу - "Лісова пісня"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
М а в к а
(усмiхаючись)
Чи гарна ж я тобi?
Л у к а ш
(соромлячись)
Хiба я знаю?
М а в к а
(смiючись)
А хто ж те знає?
Л у к а ш
(зовсiм засоромлений)
Ет, таке питаєш!..
М а в к а
(щиро дивуючись)
Чому ж сього не можна запитати?
Он бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"
А ясень їй киває в верховiттi:
"Найкраща в свiтi!"
Л у к а ш
А я й не знав, що в них така розмова.
Я думав - дерево нiме, та й годi.
М а в к а
Нiмого в лiсi в нас нема нiчого.
Л у к а ш
Чи то ти все отак сидиш у лiсi?
М а в к а
Я зроду не виходила ще з нього.
Л у к а ш
А ти давно живеш на свiтi?
М а в к а
Справдi, нiколи я не думала про те…
(Задумується).
Менi здається, що жила я завжди…
Л у к а ш
I все така була, як от тепер?
М а в к а
Здається, все така…
Л у к а ш
А хто ж твiй рiд? чи ти його зовсiм не маєш?
М а в к а
Маю.
Є Лiсовик, я зву його "дiдусю", а вiн мене - "дитинко" або "доню".
Л у к а ш
То хто ж вiн - дiд чи батько?
М а в к а
Я не знаю.
Хiба не все одно?
Л у к а ш
(смiється)
Ну та й чуднi ви отут у лiсi! Хто ж тобi тут мати, чи баба, чи вже як у вас зовуть?
М а в к а
Менi здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то - матуся.
Вона мене на зиму прийняла i порохном м'якеньким устелила для мене ложе.
Л у к а ш
Там ти й зимувала?
А що ж ти там робила цiлу зиму?
М а в к а
Нiчого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить лiс i очерет.
Верба рипiла все: "Засни, засни…"
I снилися менi все бiлi сни: на срiблi сяли яснi самоцвiти, стелилися незнанi трави, квiти, блискучi, бiлi… Тихi, нiжнi зорi спадали з неба - бiлi, непрозорi - i клалися в намети… Бiло, чисто попiд наметами. Ясне намисто з кришталю грає i ряхтить усюди…
Я спала. Дихали так вiльно груди.
По бiлих снах рожевiї гадки легенькi гаптували мережки, i мрiї ткались золото-блакитнi, спокiйнi, тихi, не такi, як лiтнi…
Л у к а ш
(заслухавшись)
Як ти говориш…
М а в к а
Чи тобi так добре?
Лукаш потакує головою.
Твоя сопiлка має кращу мову.
Заграй менi, а я поколишуся.
Мавка сплiтає довге вiття на березi, сiдає в нього i гойдається тихо, мов у колисцi. Лукаш грає соло мелодiї N 6, 7 i 8, прихилившись до дуба, i не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволi озивається тихесенько на голос мелодiї.N 8, i Лукаш їй приграє вдруге мелодiю N 8. Спiв i гра в унiсон.
М а в к а
Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає бiлi груди, серденько виймає!
На голос веснянки вiдкликається зозуля, потiм соловейко, розцвiтає ярiше дика рожа, бiлiє цвiт калини, глiд соромливо рожевiє, навiть чорна безлиста тернина появляє нiжнi квiти.
Мавка, зачарована, тихо колишеться, усмiхається, а в очах якась туга, аж до слiз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.
Л у к а ш
Ти плачеш, дiвчино?
М а в к а
Хiба я плачу?
(Проводить рукою по очах).
А справдi… Нi-бо! то роса вечiрня.
Заходить сонце… Бач, уже встає на озерi туман…
Л у к а ш
Та нi, ще рано!
М а в к а
Ти б не хотiв, щоб день уже скiнчився?
Лукаш хитає головою, що не хотiв би.
Чому?
Л у к а ш
Бо дядько до села покличуть.
М а в к а
А ти зо мною хочеш бути?
Лукаш киває, потакуючи.
Бачиш,
I ти, немов той ясень, розмовляєш.
Л у к а ш
(смiючись)
Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута лiтувати.
М а в к а
(радо)
Справдi?
Л у к а ш
Ми взавтра й будуватися почнемо.
М а в к а
Курiнь поставите?
Л у к а ш
Нi, може, хижку, а може, й цiлу хату.
М а в к а
Ви - як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потiм кинути.
Л у к а ш
Нi, ми будуєм навiки.
М а в к а
Як навiки? Ти ж казав, що тiльки лiтувати будеш тута.
Л у к а ш
(нiяково)
Та я не знаю… Дядько Лев казали, що тут менi дадуть грунтець i хату, бо восени хотять мене женити…
М а в к а
(з тривогою)
З ким?
Л у к а ш
Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дiвки.
М а в к а
Хiба ти сам собi не знайдеш пари?
Л у к а ш
(поглядаючи на неї)
Я, може б, i знайшов, та…
М а в к а
Що?
Л у к а ш
Нiчого…
(Пограває у сопiлку стиха щось дуже жалiбненьке
[мелодiя N 9], потiм спускає руку з сопiлкою i замислюється).
М а в к а
(помовчавши)
Чи у людей паруються надовго?
Л у к а ш
Та вже ж навiк!
М а в к а
Се так, як голуби…
Я часом заздрила на їх: так нiжно вони кохаються… А я не знаю нiчого нiжного, окрiм берези, за те ж її й сестрицею взиваю; але вона занадто вже смутна, така блiда, похила та журлива, - я часто плачу, дивлячись на неї.
От вiльхи не люблю - вона шорстка.
Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться - все тремтить.
Дуби поважнi надто. Дика рожа задирлива, так само й глiд, i терен.
А ясень, клен i явiр - гордовитi.
Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на свiтi.
Така, здається, й я була торiк, але тепер менi чомусь те прикро…
Як добре зважити, то я у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня», після закриття браузера.
