Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Незвичайні пригоди бурсаків

Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

125
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 104
Перейти на сторінку:
заповіт чи, може, щоб спожити самому братові добра, привіз Марка до Києва аж з-під Чигирина і, побалакавши з урядовцями бурси, дав кілька золотих, щоб учили Марка. А Маркові лишив дві пари чобіт, чотири сорочки та троє штанів і наказав йому, щоб добре вчився та не покладав надії на його дядькову допомогу, а виходив сам у люди. Після того Марко не бачив уже свого дядька і не чув про нього. А урядовці бурси, побачивши, що він безрідний, повернули його на служку.

Товаришуванню із Самком він спершу не дуже зрадів, бо ніколи нічому не радів, як ніколи й не журився. Звик, що всі тільки гримали на нього, це старші, а менші глузували з нього, бо він був неповороткий, якийсь вайлуватий.

«Колода ти дубова, Перун ти дерев’яний», – гримав на нього ректор. А за ним тоді всі прозвали Марка Перуном. Марко на те ніяк не ображався, тільки посміхнеться та й годі. Та його й неможна було нічим роздратувати, не знав він, як ото сердитися.

Учився Марко погано, не те, щоб не хотів, а просто був непам’ятливий. Співати тямив, брали його на крилас, але дозволяли співати півголосом, бо дуже гримучий був у нього голос. А посадили його до богословів тільки через те, що він був дуже великий на зріст.

Довго довелося Самкові морочитися з Марком, поки він йому розтлумачив про Січ та запорожців.

– Ну, кажи, Марку, що воно таке Січ? – запитував Самко.

– Січ, це вона така... це воно таке... що там є такі люди, запорожці. Вони отам п’ють та б’ються, – одповідав Марко вивченими словами, не уявляючи собі аніяк того, що казав.

– А з ким вони б’ються? – запитував знову Самко.

– Хтозна... Мабуть, один одного б’ють, – одповідав той. Він бачив частенько через паркан, як билися біля шинків п’яні міщани.

– Перун ти, Перун, – говорив, зітхаючи, Самко, бачачи, як важко сприймав Марко уявлення про Січ, і починав знову тлумачити. Він хотів, щоб і Марко так само захопився його думкою. Але в того була вже така млява вдача. Тільки тоді й захоплювався Марко, коли печерував у Почайні раки. Захоплювався до того, що забував на березі штани. Як піде по раки, то й загубить штани. Останні загубив цієї весни і ходив так, добре, що не видно було з-під кути, хоч вона й куца.

Думок, думок у Самка, повна голова. Уже й Марко зрозумів, що воно за Січ та кого б’ють запорожці. Можна б уже й тікати, та затримувало справу оте лихо, що в Марка не було штанів. А як його з’явитися до запорожців із довготелесим безштаньком? Коли б ще без сорочки, то нічого, бо є там драна голота, що тим не здивуєш.

А таки пощастило Самкові з Марком. Братський келар отець Іов виніс із келії свої штани та й повісив їх на кілочку, щоб провітрилися, так Самко їх і провітрив. Хоч і нелегко було їх украсти вдень, коли всі вештаються по дворі, а проте Самко надумав: добув довгу тичину, підкрався до присадку з квітками, накрутив здалеку на тичину штани отця келаря і потягнув їх до себе, а потім сховався за спижарню і, сховавши під куту штани, пішов на сінник і загріб їх у сіні.

Можна б зовсім іти куди надумали, так ще ота біда, що не знають вони шляху до Січі. Відомо, що треба йти трохи на схід сонця, а трохи на південь. А йти берегом понад Дніпром, так це, кажуть, далеко. От, якби трапився хто отакий, що знає, то зовсім добре було б.

А отже несподівано їм було трапився такий чолов’яга, та...

У неділю, напередодні свого мандрування надумав Самко піти до тітки-проскурниці, взяти приховане в її хаті найкоштовніше у світі добро. За ним пішов і Марко. Оте добро коштовне дісталося Самкові, як єдина спадщина від батька, – то був старий пістоль. Не те, щоб Самко беріг його, як згадку про батька, ні, він тішив його просто, як зброя, та ще така зброя, що бувала в Січі. Старий пістоль, важкенький, із замком, що в ньому кремінь, а коли він клацав, то бризкали на всі боки рясні іскри. Спробувати пістоля, – як він бухне з порохом, не доводилося, бо неможливо було добути пороху. А проте Самко з Марком утішалися з того, що клацали ним. До того ще Самко надавав у думці пістолеві такої сили та влучності, що кращої не треба у світі.

На цей раз Самко взяв пістоля з собою. Треба ж буде й незабаром іти мандрувати, то щоб уже й зброя була напоготові.

Ідучи з Кожум’яків навпростець ярами, що заросли кущами дерев та бур’янами, бурсаки почули в кущах чиюсь балачку, а в тій балачці слово «запорожці». Самко раптом спинився, затаїв дух і почав прислухатися. Так, дійсно. Балакають у кущах неподалік люди. Не видно їх, а чутно, що два голоси.

Прищулив Самко одне око, посварився грізно пучкою на Марка, вказав йому рукою, щоб він сів долі, ще й прошепотів йому на вухо: «Сиди, ідоле, мовчи й не рухайся», а сам ліг долі та й посунув плазом у той бік, де чулася балачка.

Марко сів покірно. Він знав, що Самко меткий, зугарний на різні штукерії. Коли сказав сидіти, то й треба сидіти.

А Самко почув дещо. Він ще й побачив крізь кущі отих, що балакали, сидячи на траві. Їх було двоє. З них один схожий на звичайного міщанина, так що Самко не дуже уважно роздивлявся на нього, бо другий забрав усю його увагу. Другий – той був у козацькому жупані, ще й з шаблюкою, і навіть оселедець вистромився

1 2 3 4 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди бурсаків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незвичайні пригоди бурсаків"