Читати книгу - "Трикутний капелюх"

читача, сюжетний коментар написаний часом виразною мовою політичного плаката. Письменник надає, таким чином, окремому епізоду війни за незалежність яскравих літописних рис народного опору.

Про потенційні можливості жанру малої прози в іспанській літературі XIX ст. свідчать й інші оповідання Аларкона. Мистецька палітра прозаїка приваблює передусім розмаїттям тем, сюжетів, майстерно створених персонажів.

До часів переможного завершення війни за незалежність письменник звертається також в оповіданні «Ангел-охоронець». Розповідь про трагічний випадок — загибель дитини від рук власної матері, яка вимушена рятувати себе і свою родину від свавілля французьких мародерів, — обертається на пристрасне звинувачення жорстокості іноземних загарбників.

Гумористична тональність переважає в оповіді «Квитанційна книжка», місцем дії якої є сучасне письменнику іспанське село.

Використовуючи надбання національної літературної традиції, Аларкон створює образ селянина Бускабеатаса. Не менш вдало і дотепно, ніж Санчо Панса — славетний персонаж з «Дон-Кіхота» Сервантеса, вершить свій суд дядько Бускабеатас, домагаючись повернення викрадених гарбузів, що коштували йому важкої праці.

Побутова достовірність та реалістичність «Квитанційної книжки» контрастують з романтичною загадковістю оповідання «Два поняття про славу», дія якого відбувається у XVII ст. Історія ченця, що в монастирській келії зрікся свого таланту живописця й цим самим поховав себе для людей, нагадує своєю суворою піднесеністю симфонію полотен Сурбарана.

Сюжет «Розмови в Альгамбрі» розгортається на фоні казкової краси старовинної резиденції маврітанських володарів Іспанії. Зачарування східною екзотикою поєднується в оповіданні зі щирим співчуттям до нащадків Сегрі та Абенсеррахе, які, втративши батьківщину, перетворилися на безправних вигнанців.

Потяг митця до поєднання гостросюжетної фабули з іронічним підтекстом розповіді демонструють такі зразки його прози, як «Тік-так…» і «Гарний улов», побудовані на анекдотичній ситуації.

Підкреслено іронічне забарвлення вирізняє й оповідання «Чому вона білява?» Читач ніби потрапляє до творчої лабораторії письменника, який залучає його до своєрідної інтелектуальної гри жартівливого співавторства.

Саме в цих, а також в інших оповіданнях формується та особлива манера Аларконового письма, що дає такі блискучі взірці індивідуального стилю, як повість «Трикутний капелюх», створена вже на засадах реалістичного мистецтва. В цьому невеликому за обсягом творі багато дотепів, жартівливого лукавства, та водночас він сповнений глибокого знання людської натури.

Опублікована в 1874 р., повість одразу ж привернула увагу читачів. Сюжет її написано на основі популярного в XVIII ст. романсу Мірошник з Аркоса» та на основі лібретто невеличкої комедійної п'єси «Корехідор та жінка мірошника» (1862). Повість відзначається також простотою фабули, відсутністю особливих стилістичних прикрас.

«Що вона показує? Яка її мета? В чім її перевага? — запитує Луїс Альфонсо, автор однієї з численних газетних рецензій, що з'явилися в мадрідській пресі одразу після видання «Трикутного капелюха». І дає відповідь: — Основне її надбання передусім у тому, що вона показує можливості іспанської прози, використовуючи нові прийоми, зберігаючи все краще з національної традиції; публіка захоплена здоровим читанням, а перед письменниками відкрилася широка й плідна дорога для творчості».

Історія гарної жінки мірошника та, нерозумного корехідора, взята Аларконом з популярного романсу, така ж проста й просякнута лукавим гумором та прихованою повчальністю, як і всі фабльо, шванки, фрашки народних жартівників і веселунів, завжди готових посміятися над витівкою кмітливого простолюдина, якому вдалося ошукати чванливого аристократа. Проте письменник не обмежується використанням фольклору; він надає» популярному романсу цілком нового звучання. В «Мірошнику з Аркоса» жінка поступається домаганням знатного корехідора, а обурений чоловік відплачує тим самим, спокусивши під час нічного побачення корехідорову дружину. Аларкон відмовляється від мотиву подвійної зради, лишаючи подружню честь героїв незаплямованою.

Не вилучаючи з сюжетної основи анекдотичної ситуації, письменник різко змінює характери героїв та вмотивування їхніх учинків. І не лише вимоги пристойності та скромності змушують Аларкона дещо змінити сюжет, не лише цікавий випадок на млині й кмітлива витівка дядька Лукаса мають привернути увагу читача. Проникливий, насмішкуватий письменник ставиться до людини з таким довір'ям, так великодушно прощає своїм добрим, веселим героям їхні вади й помилки, що зворушлива історія кохання дядька Лукаса та сеньї Фраскіти поступово обертається в поетичний гімн іспанському народу. Людяність мірошника та його розумної дружини торжествує над несправедливістю й насиллям, стверджуючи перемогу моральної величі народного духу.

Симпатія письменника явно на боці дядька Лукаса та Фраскіти. Працюючи над образами цих персонажів, Аларкон досягає неабиякої художньої майстерності. В повісті немає декларативних авторських описів, письменник насичує образи своїх улюблених героїв внутрішнім теплом і життям. Дядько Лукас — один з численних в іспанській літературі героїв-пікаро — кмітливих і дотепних від природи людей. «В п'ятнадцять років Лукаве потрапив у місто до єпископа, попередника теперішнього, був у нього напів-пажем, напівслугою». Подальші пригоди дядька Лукаса мало чим відрізняються від опису життєвих перипетій Ласарільйо з Тормесу, Гусмана де Альфараче та інших героїв, які протягом чотирьох століть мають незмінний успіх у читачів. Та й сам мірошник, уникаючи зустрічі з Гардуньєю, промовляє до себе такі слова: «Стережися, Пабло!», наче закликаючи на допомогу всю кмітливість героя Кеведо, «взірця пройдисвітів та шахраїв». До речі, саме ім'я славетного іспанського сатирика XVII ст. Франсіско де Кеведо неодноразово звучить на сторінках повісті, підкреслюючи її іронічний і сатиричний відтінок («дещо спрощеним доном Франсіско» називають, наприклад, дядька Лукаса відвідувачі млина).

Однак, якщо авторів шахрайського роману цікавлять всі подробиці які стосуються походеньок героїв, що дає можливість показати читачеві зворотний бік життя, то Аларкон лише нагадує про минуле мірошника. Дядько Лукас з'являється на сторінках повісті начебто в кінці своїх життєвих випробувань — у момент досягнення максимального благополуччя: млин дає непоганий прибуток, нерухоме майно оцінюється в десять тисяч реалів тощо. Не показуючи всіх можливих причин, що могли б якось впливати на дядька Лукаса, автор «Трикутного капелюха» концентрує увагу читача на стосунках героя з чарівною Фраскітою. І все ж саме мірошник є тим персонажем, про минуле якого говориться найбільш детально. Стислі екскурси в минуле героя сприяють своєрідному укрупненню образу, надаючи йому внутрішньої глибини. Дядько Лукас міг би сказати про себе словами близького йому по духу героя Бомарше: «Все бачив, усе відчув». Однак життя не притлумило в цьому іспанському Фігаро веселу і кмітливу вдачу.

Наділяючи дядька Лукаса непривабливою зовнішністю, Аларкон підкреслює, перш за все, її контраст з внутрішніми позитивними якостями персонажа. «Екстремальна ситуація», в яку потрапляє дядько Лукас, найбільш вдало сприяє виявленню саме цих рис героя.