Читати книгу - "Трикутний капелюх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так само ніжно, віддано кохає горбатого дядька Лукаса й красуня наваррка. Образ сеньї Фраскіти — один з найпривабливіших жіночих образів у іспанській літературі. Милуючись своєю героїнею, Аларкон постійно виводить її на передній план сцени. Театральна ефектність узагалі притаманна повісті. Швидкий обмін репліками, динамічний розвиток дії, портретна виразність героїв нерідко нагадують народну імпровізаційну комедію. Письменник вдало використовує навіть ефекти освітлення. Майже кожний розділ починається точною вказівкою на час, В промінні гарячого південного сонця з'являється в млині корехідор, у вечірніх сутінках блукають, шукаючи одне одного, дядько Лукас та Фраскіта, освітлені ясним ранковим сяйвом, повертаються вони додому в фіналі оповіді.
Кожному персонажу властиве й особливе колористичне вирішення. Невипадково в повісті Аларкона відчутні мотиви, взяті з живопису, — це збільшує пластичне навантаження кожного образу. Так, звернення до творчості Тіціана, що виявилося в насиченості фарб, у перевазі земного та чуттєвого, необхідне автору «Трикутного капелюха» для того, щоб читач глибше сприйняв внутрішню теплоту образу сеньї Фраскіти. Відчутним, повнокровним став образ чарівної наваррки, коли, подібно до Тіціанових героїнь, з'являється вона на тлі залитого сонячним сяйвом краєвиду з гроном стиглого винограду в руках.
Весела несерйозність героїні, жвава невимушеність, захоплення життям мають щось спільне з картинами Гойї. Достатньо пригадати хоча б картони славетного художника для шпалерної мануфактури Санта-Барбара, такі шедеври, як «Танок в Сан-Антоніо де ла Флоріда», «Парасолька» тощо.
В пошуках театрального синкретизму Аларкон навіть «озвучує» своїх персонажів (до речі, сам письменник називає свою повість піснею). Голос мірошника — гнучкий і виразний, а голос сеньї Фраскіти нагадує ніжні звуки музичного інструмента. Внутрішню мелодійність тексту відчув і славетний іспанський композитор XX ст. Мануель де Фалья — автор балету «Трикутник», який відтворив образ мірошникової жінки в ритмі фанданго. Народний іспанський танець, різновид андалузького фламенко, з його ритмікою, імпровізаційною свободою та емоційною патетикою, надзвичайно вдало передав складну гаму почуттів героїні.
У іспанської Коломбіни, при всій її зовнішній легковажності, сильна, цілісна вдача. Відстоюючи свої почуття, сенья Фраскіта досягає висот справжнього героїзму. І хоча письменник не може приховати доброзичливої посмішки перед «жінкою-Геркулесом», яка з мушкетом в руках кидається на допомогу дядькові Лукасу чи з гідністю римської матрони дає ляпаса альгвасилу Тонюело, але читачеві ясно, що поведінка наваррки позбавлена внутрішнього комізму. Мужня й рішуча сенья Фраскіта, відстоюючи свою честь, підноситься до рівня героїчних персонажів національної літератури, таких, наприклад, як Лауренсія з драми Лопе де Веги «Фуенте Овехуна».
Вводячи своїх героїв у загальноєвропейський літературний контекст, автор «Трикутного капелюха» взагалі віддає перевагу мистецтву сцени. Театр — цей чутливий барометр громадських настроїв, найдоцільніше відповідає динамічній манері Аларконового письма. Окрім явних співставлень (дядько Лукас і Отелло), в повісті чимало прихованих паралелей: епізод, під час якого дядько Лукас, сховавшись на альтанці, чув любовне освідчення корехідора, типологічно можна порівняти зі «сценою в кабінеті» з комедії Мольєра «Тартюф»; а перемога розумного простолюдина над суперником-аристократом — те саме, що ми бачимо в комедії Бомарше «Фігаро». Вміло використано в повісті й досвід народного театру. За традиціями фарсового мистецтва, подано, наприклад, чимало епізодів, — головною діючою особою яких є корехідор.
Комічність образу корехідора проявляється вже в його зовнішньому вигляді, Дон Еухеніо — у широченному яскраво-червоному плащі, в чорних черевиках, у величезному каптані, в рукавичках солом'яного кольору — асоціюється скорше з ярмарковим блазнем, аніж з «представником влади». Мимоволі спадають на думку слова письменника про те, що в період його бурхливої «конституційної молодості» капелюх і плащ «служили вбранням для скомороха, який тішив публіку своїми жартами». Жалюгідно смішний корехідор і під час любовних освідчень на млині. Зморшкувате обличчя, шамкотливий беззубий рот (Аларкон неначе обеззвучує свого героя, позбавляючи його живого людського голосу) — така портретна характеристика «людини в трикутному капелюсі». Корехідора, перевдягненого у вбрання мірошника, лупцюють його ж власні посіпаки; не більш гостинну зустріч влаштовують, своєму невпізнаному хазяїну його слуги — перед нами весь арсенал комедійних прийомів, вдале використання «ситуації навиворіт», відомої ще з античної комедії.
Однак не тільки на гумористичних засадах побудовано образ корехідора. Крізь блазенську зовнішність проступає й інше: темні очі корехідора виражають гнів і властолюбство, а рухливі риси обличчя — хитрість і підступність. Гумористичне забарвлення образу поступово стає сатиричним, а його змістове навантаження реалізується в гротескній ситуації: гостре протиріччя між нікчемною особистістю корехідора й повнотою його влади. «Символ влади» — трикутний капелюх немовби перетворює свого власника, розбещеного аристократа дона Еухеніо де Суньїга-і-Понсе де Леон, в типового представника так званого «старого порядку», що панував у феодально-абсолютистській Іспанії початку XIX ст. Отже не просто смішним, а й страшним постає корехідор, який, щоб домогтися кохання наваррки, обіцяв призначити її небожа на посаду секретаря, який загрожує інквізиторським ув'язненням дядьку Лукасу та сеньї Фраскіті, тощо.
Саме через історичну конкретність і страшний дон Еухеніо. При всій своїй гротескно окресленій індивідуальності, корехідор в, власне, збірним образом. Відмовляючись від казкових часових параметрів народного романсу, Аларкон уточнює час подій: після тисяча вісімсот четвертого, але до тисяча вісімсот восьмого року. Перша дата пов'язана з поразкою іспанського флоту при Трафальгарі, друга — з навалою військ Наполеона на іспанську землю. Тогочасна Іспанія являла собою централізовану абсолютистську монархію, де найбільше було пережитків феодалізму. Численні податки, часом найабсурдніші, засилля католицької церкви — такими були реалії іспанської дійсності періоду правління Карла IV (1746–1810). Під знаком таких «символів влади», як трикутний капелюх і жезл, керували країною історичні прототипи Аларконового героя, перетворюючи Іспанію на свою вотчину.
Без своїх атрибутів корехідор — лише карнавальна маска. Використовуючи традиційний мотив перевдягання, автор «Трикутного капелюха» відокремлює героя від його атрибутів і досягає, цим виразного сатиричного ефекту. «Чиновний Антей» в одежі мірошника є
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трикутний капелюх», після закриття браузера.