Читати книгу - "Спартак"

з'являвся — чи у сенаті, чи у триклінії, чи у будь-якому іншому місці, — кожен його рух був сповнений гідності й шляхетності, що вражали всіх. Одяг його незмінно був темного кольору, проте складки латиклава[7] спадали так гармонійно й були викладені так обдумано, що вигідно відтіняли його красу й величавість постави. До цього часу він вже встиг відзначитися у боях проти італійських союзників у Марсійській, або ж громадянській, війні й за два роки отримав спочатку чин центуріона[8], а потім і трибуна[9].

Варто додати, що Гортензій вирізнявся не лише вченістю й вмінням говорити, — він був ще й талановитим актором. Половиною свого успіху Гортензій був зобов'язаний прекрасному голосу і тонким декламаторським прийомам, якими він досконало володів і користувався так уміло, що найвідоміший трагік Езоп і відомий Росцій поспішили на Форум, коли він виголошував промову. Обидва намагалися осягнути таємниці декламаторського мистецтва, якими Гортензій користувався так блискуче. Поки Гортензій, Валерія, Ельвій і Цедицій провадили бесіду, Валерія звеліла рабу принести таблички, на яких значилися імена гладіаторів, що боролися цього дня. Процесія жерців із зображеннями богів уже обійшла «хребет», і на його майданчику були встановлені ці зображення.

Неподалік місця, де сиділа Валерія зі співрозмовниками, стояли два підлітки, вбрані у претексти — білі тоги з пурпуровою облямівкою. Хлопчаків супроводжував вихователь. Одному з його підопічних було чотирнадцять років, другому дванадцять. Обидва мали виразні римські риси обличчя — різкі й загострені, широкочолі. Це були Цепіон і Катон із роду Порціїв.

Молодший із братів, Цепіон, був балакучішим, привітнішим, часто звертався до свого вихователя Сарпедона, тоді як юний Марк Порцій Катон стояв мовчазний і набурмосений, з невдоволеним, сердитим виглядом, що зовсім не відповідав його віку. Вже з дитинства він виявляв непохитну волю і стійкість переконань. Подейкують, що, коли йому було вісім років, Марк Помпедій Силон (один з воєначальників підчас війни італійських міст проти Рима за права громадянства) з'явився у домі дядька хлопчика, Друза, схопив Катона й підніс до вікна, погрожуючи викинути його на бруківку якщо він відмовиться просити дядька за італійців. Помпедій тряс його й погрожував, але нічого не домігся: Марк Порцій Катон не зронив ані слова, не зробив жодного руху, нічим не висловив ані згоди, ані страху. Вроджена твердість духу, вивчення грецької філософії, особливо філософії стоїків, і наслідування суворому дідові виробили в цього чотирнадцятилітнього юнака характер хороброго громадянина. Згодом він позбавив себе життя після бою в Утіке, забравши у могилу повалений прапор латинської волі, у який він загорнувся, як у саван.

Над Тріумфальними ворітьми, неподалік одного з виходів сидів зі своїм наставником хлопчик з іншої патриціанської родини. Хоча юнак і був одягнений у тогу, яку належало носити по досягненні повноліття, над губою в нього ледь пробивався пушок. Він був невеличкий на зріст, хворобливий і слабенький, але на блідому обличчі, обрамленому густим чорним волоссям, сяяли великі блискучі очі, що світилися неабияким розумом. Цей сімнадцятирічний юнак був Тит Лукрецій Кар. Родом він був із заможного римського роду й згодом увічнив своє ім'я поемою «Про природу речей». Його співрозмовнику сильному й сміливому дванадцятирічному хлопцю Гаю Касію Лонгіну, синові колишнього консула Касія, було призначено зіграти одну з найпомітніших ролей у подіях, що передували падінню республіки.

Лукрецій і Касій провадили жваву бесіду. Майбутній великий поет останні два-три роки часто бував у домі Касія, навчився цінувати в юному Лонгіні його гострий розум і шляхетну душу й усім серцем прихилився до нього. Касій також любив Лукреція, їх споріднювали однакові почуття й прагнення, обидва вони мало цінували життя, однаково ставилися до людей і богів.

Поруч із Лукрецієм і Касієм сидів Фавст, син Сулли, кволий, худорлявий рудий підліток. З його блідого обличчя ще не зійшли синці й садна — сліди недавньої бійки. Блакитні очі хлопчика дивилися злобливо й пихато — йому лестило, що на нього вказують пальцем як на щасливого сина щасливого диктатора.

На арені точилася запальна боротьба молодих гладіаторів, озброєних навчальними палицями й дерев'яними мечами. Цим видовищем розважали глядачів до прибуття консулів і Сулли, — організатора улюбленої розваги римлян.

Втім, безкровний бій нікого не цікавив, окрім хіба ветеранів-легіонерів і рудиаріїв[10], які залишилися живими після сотні змагань. Раптом по всьому величезному амфітеатру гомінко прокотилися гучні й досить дружні оплески.

— Хай живе Помпей!.. Хай живе Гней Помпей!.. Хай живе Помпей Великий! — викрикували тисячі глядачів.

Помпей, що увійшов у цирк, зайняв місце на майданчику оппідуму, поруч із весталками, які нетерпляче очікували на криваве видовище, таке улюблене серед цих незайманок. Помпей привітав народ витонченим уклоном і, підносячи руки до губів, на подяку посилав поцілунки.

Гнею Помпею було близько двадцяти восьми років; він був високий на зріст, міцної, геркулесівської статури; густе волосся, що вкривало його велику голову, росло на чолі дуже низько, ледь не зростаючись із бровами, які нависли над великими чорними очима. Втім, очі його були невиразні, а суворі й різкі риси обличчя та м'язисті форми тіла створювали враження мужньої краси. Звичайно, якщо уважно придивитись до його обличчя, то можна помітити, що на ньому не відбилися великі думки й діяння людини, яка протягом двадцяти років посідала перше місце в Римській імперії. Хай там як, а у віці двадцяти п'яти років він повернувся переможцем із походу в Африку, заслужив тріумф і навіть самим Суллою — ймовірно, у хвилину якогось особливого благовоління — був названий Великим.

Можливо, підкреслена пристрасть до Помпея почасти пояснювалася таємною ненавистю плебеїв до Сулли: не маючи можливості виявити цю ненависть іншим шляхом, вони виливали її у бурхливі оплески молодому другові диктатора — єдиній людині, що здатна на ратні подвиги, рівні подвигам Сулли.

Слідом за Помпеєм прибули консули Пухлій Сервілій Ватій Ісаврійський і Аппій Клавдій Пульхр, які повинні були залишити свої пости першого січня наступного року. Попереду Сервілія,