Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Двiйники Стьопи Лознiкова, Володимир Миколайович Владко

Читати книгу - "Двiйники Стьопи Лознiкова, Володимир Миколайович Владко"

135
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
нижчого типу тваринного свiту. їх принесли сюди.

- Якi ж вони?

- Нiчого особливого, Капiтане. Здебiльшого, ссавцi i птахи. Представники вимерлих на нашiй планетi видiв.

- Гаразд, ходiмо, я подивлюся, - наказав Капiтан.

У великiй каютi корабля на пiдлозi лежали принесенi розвiдниками зразки. Капiтан оглянув їх. Офiцери й розвiдники стояли бiля стiн каюти, непорушно застигнувши. Тiльки їх очi невiдривно стежили за дiями Капiтана. В їх нерухомому поглядi було щось, схоже з гострою уважнiстю спрутiв чи кальмарiв, холодною й безжалiсною. Капiтан пересувався на широких ступнях, якi ставали чи м'якими на взiрець лап звiрiв, чи жорсткими, наче ноги птахiв, - залежно вiд того, на що вiн дивився. Ступнi Номера Три i Номера Чотири також негайно змiнювали свiй вигляд; i розвiдники, що стояли бiля стiн, теж раптово i дисциплiновано надавали своїм нижнiм кiнцiвкам точної форми ступнiв Капiтана, що змiнювалися пiд час огляду.

- Так, - неуважно говорив Капiтан, - ця iстота, вкрита перами, з великими очима й насупленими бровами, мабуть, щось з позичила вiд предкiв наших стародавнiх Молюскiв: на це вказують її очi. Бачите, Номер Три? - вiн вказав пальцем раптово виниклої руки на вкритi каламутною плiвкою зiницi мертвої сови.

- Гадаю, що саме так, Капiтане, - чiтко вiдповiв начальник розвiдки. Вiн делiкатно помахував такою ж рукою, не насмiлюючись вказати нею на птицю.

- А цi малесенькi рибки! Вони нагадують менi нашi зворушливi домашнi iстоти, що їх розводять дiти. Такi ж самi, милi й лагiднi рибчинки з витонченими плавцями й хвостами... Слухайте, Номер Три, цi так званi люди все ж не настiльки поганi, як менi здалося спочатку, якщо вони здатнi також любити малесеньких рибчинок, як i ми, Молюски!

- Пробачте, Капiтане, - заперечив офiцер. - Розвiдники доповiдають, що бiля вогню, запаленого людьми, вони бачили безлiч кiсток таких рибчинок. Даруйте, це здається потворним, але люди... люди, очевидно, вживають рибчинок як їжу! - Вiн насмiлився навiть поморщитися, не чекаючи прикладу командира.

Капiтан обурено вiдсахнувся. Його тiло вкрили рудi плями огиди i гнiву, що вiдразу ж таки, наче по командi, забарвили тiла Номера Три i Номера Чотири, як i всiх розвiдникiв.

- Я не знаходжу слiв, Номер Три! - вигукнув Капiтан. - Це жахливо! Живитися такими чарiвними створiннями замiсть того, щоб дбайливо розводити їх i насолоджуватися грою барв i спритними рухами! Нi, нi, цi люди не гiднi того, щоб поводитися з ними, наче з розумними iстотами!.. О, це вже бiльш розвинена тварина... - Вiн з цiкавiстю придивився до нового зразка. - Довгi лапи з пазурами... в мiру довга й густа шерсть... витягнена морда й мiцнi зуби... Що це? Схоже на хижака, чи не так? I коли той хижак полює на людей, тодi я вважатиму, що вiн має цiлковиту рацiю, ось що!

- Знову прошу пробачення, Капiтане, - вiдповiв начальник розвiдки, - бо в шлунку цього звiра просвiчуються шматки такої ж риби, якою живилися люди. Вони давали йому риб, як це не огидно!-Вiн знову поморщився, вже бачачи, як скривилися складки пiд круглими очима Капiтана. Такi ж зморшки огиди й презирства пробiгли по обличчях розвiдникiв.

- Так, на цiй планетi менi геть усе здається жахливим, - погодився Капiтан. - Цiлковита вiдсутнiсть моральних норм! Але що ж це за iстота?

Номер Три дозволив собi трохи потиснути плечима, що невпевнено висунулися з його тiла. Вiн запитливо поглянув на одного з розвiдникiв. Той, пiдбадьорений його поглядом, вiдповiв:

- Ця тварина перебувала поблизу вiд людей, що були на березi, Капiтане. I вона рiзко й уривчасто кричала, доки я не вжив заходiв. Вона навiть намагалася кусатися, хоч спочатку її нiхто й не чiпав. Дуже злий звiр, закiнчив вiн.

- Таким чином, наслiдки експедицiї свiдчать зовсiм не на користь людей, - задумливо сказав Капiтан. - Рiвень їх розвитку гранично низький.

Вiн змовк, наче обмiрковуючи наказ. Номер Третiй i Номер Четвертий, як i розвiдники, благоговiйно стежили за ним, побоюючися порушити якимсь необмiркованим рухом хiд думок верховного начальника.

- Наказую, - сказав нарештi Капiтан. - Наказую вам, Номер Три, негайно вiдрядити розвiдникiв по зразки людей. Найпростiше взяти їх там-таки, на березi рiчки. Все це зробити дуже чiтко, без найменших ускладнень. Обов'язково простежте, чи немає в цих людей яких-небудь пристроїв, якими вони могли б скористатися, щоб подати тривожнi сигнали iншим. I якщо такi спроби будуть, покладiть їм край. Зрозумiло?

- Так точно, Капiтане, - вiдповiв Номер Три.

- Що ж до вас, Номер Чотири, то ви мусите приготувати лабораторiї для негайного створення копiй. Коли зразки людей будуть у надлому розпорядженнi, ви надiшлете десяток-другий копiй для ознайомлення з iншими людьми i найповнiшого збирання iнформацiї про них. Досить буде одержати iнформацiю у першому ж таки спiльному селищi людей. Але зробити все це треба не пiзнiше ранку. Ми не будемо гаяти часу. Вам усе зрозумiло, Номер Чотири? Гаразд, можете дiяти!

4

Двоє людей у купальних трусах лежало на пiдлозi великої каюти мiжпланетного корабля. Вони були нерухомi. Капiтан оглядав їх, обмiнюючись уривчастими фразами з офiцерами. Вiн був явно збуджений: готувалась вирiшальна операцiя. Природно, були збудженi й обидва офiцери.

- Без особливого опору? - запитував Капiтан. - Ускладнень не було?

- Першого захопили ввi снi, Капiтане, - вiдповiв Номер Третiй. - А другий намагався боротися. Але, зрозумiло, його доля була вирiшена наперед. На жаль, довелося вжити вiдповiдних заходiв, щоб вiн не галасував. Чи не бажаєте ознайомитися з тими речами, що їх розвiдники знайшли бiля тих людей?

- Так, так, давайте, Номер Три! - жваво вiдгукнувся Капiтан.

- Ось вони, прошу вас.

Це була коробочка з невеличкими паперовими трубочками, наповненими до половини висушеною подрiбненою травою. Потiм ще одна, менша коробочка з тонкими дерев'яними брусочками, кiнцi яких були заплямованi твердою коричневою фарбою.

- Навiщо все це їм? - здивувався Капiтан. - Для якої це мети?

- Бiля вогнища у безладдi лежали такi ж самi паперовi трубочки, але вже наполовину обгорiлi. Згорiли саме тi частини, що були наповненi травою, сказав начальник розвiдки

- Не знаю, не знаю... дивнi у них звичаї, у цих людей... Ще що? поцiкавився Капiтан.

На пiдлозi лежали ще довгi лозини з обгорнутими навколо них пружними нитками, на кiнцi яких виднiлися металiчнi

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двiйники Стьопи Лознiкова, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двiйники Стьопи Лознiкова, Володимир Миколайович Владко"