Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

не має зцілення. Звісно, має. Для того, щоб обґрунтувати свій оптимізм, я стверджую, що існує ефективний спосіб змінити речі: звертатися прямо до причин, а не до наслідків.

Зі школи ми знаємо, що сила дії дорівнює силі протидії. Уявлення, що Всесвіт існує, як велика машина, запрограмована реагувати у той чи інший спосіб, відповідало б механічному погляду на історію, який ми не будемо розглядати в цій главі. Ми розглянемо те, що буде стосуватися законів, які керують чи не керують нашим життям (один із них — закон причини та наслідку), взявши при цьому до уваги, що, будучи тим, ким ми є, і діючи так, як ми діємо, ми не змогли отримати те, чого прагнемо. Щоб досягнути інших результатів, нам доведеться змінити спосіб мислення та дії.

За кожною проблемою, що зустрічається у нашому житті, стоїть певне повторення неправильних дій. Якщо ми їх визначимо, стане дуже легко уникнути їх повтору в теперішньому, і закріпити це так, щоб цього ефекту не було і в майбутньому. Логічно, як гадаєте?

Пропоную планування цієї зміни розділити на три акти, як у традиційній драматичній структурі. В першому акті ви маєте виявити свої проблеми, в другому — зустрітися з ними, і в третьому — представити своє рішення. Ідея в цьому. Байдуже, що рішення, до якого ви прийдете, лише віртуальне. Важливо, щоби ви знайшли можливе рішення для того, що вас хвилює. Відповідь, яку ви отримаєте, рано чи пізно відіб’ється на зовнішньому світі.

Будь ласка, визначте:

1. Ситуація, в якій ви зараз знаходитеся і яку бажаєте змінити, була викликана чи створена дією або рішеннями інших людей?

2. За цією логікою, ваші дії та рішення могли б змінити життя інших, чи не так? (Пам’ятайте, що те, що функціонує в один бік, так само функціонує і в зворотній).

3. Якщо є певна реакція на кожну дію, це відбувається, бо ми живемо у взаємопов’язаному світі, де частини, інтегровані в одне ціле, зберігають зв’язки між собою та відповідають на отримані стимули. Якби це було інакше, «велика машина світу» не змогла б функціонувати, чи не так?

4. Ви вважаєте, що хтось в минулому завдав вам непоправної шкоди?

5. І ви комусь завдали непоправної шкоди?

6. Чи означає це, що ви, як людина, є лише наслідком якоїсь причини, що мала місце в минулому, але продовжується в теперішньому?

7. Ви вважаєте можливим, що, якщо існує той, хто завдав вам шкоди, існує також і той, хто здатен вас вилікувати?

8. Якщо це так, це доводило б, що шкода, якої, на вашу думку, завдали вам, або завдали ви, не є постійною? Чи є?

Якщо ми були б лише довготривалим ефектом минулого, ми не мали б можливості нічого зробити, щоб змінити сьогодення, і не було б жодної користі в цій вправі з особистої драматургії. Однак, а якщо ми є чимось більшим, ніж просто шестерня в машині, котра діє за вічними та незмінними правилами?

А якщо...? Це питання, яке відкриває цілий світ можливостей. Світ, який ми знаємо, зникає, і перед нашими очима виникають нові ситуації, персонажі, рішення. І кожна нова можливість провокує ефект доміно, в якому старі структури падають перед новими.

Якщо ми порівняємо структуру, яка підтримує будівлю, зі структурою, яка підтримує людину, ми побачимо, що в обох випадках минуле залишило тріщини. Якщо було завдано дуже великої шкоди, ми ризикуємо впасти. Найбільш слушним рішенням у цьому випадку було б знести будинок і потім його відбудувати. На порожній ділянці можна зробити нове планування кімнат, побудувати міцніші колони та укріпити фундамент. Якщо ми були б здатні сприймати себе, як витвір мистецтва, ми, безумовно, без жодних коливань зруйнували б старі стіни, які нас обмежували і приховували наш справжній образ, і побудували б нові.

Третє заняття. Як змінити малюнок?

Коли ми думаємо про «а якщо...», ми можемо уявити себе в дії і перетворитися на акторів, які використовують творчий потенціал для того, щоб перемалювати, змінити порядок, провести реорганізацію.

Робота з трансформації, яка нагально необхідна в нашому світі, не може бути виконана ані лише за широкої соціальної участі, ані за допомогою зміни урядів, щоб привести до влади інших, трохи кращих. Необхідно, щоб ця робота супроводжувалася внутрішніми змінами. Є два способи реалізувати зміни: стримування та трансформація. Суворістю можна ввести в дію нові закони та жорсткіші покарання для злочинців, вивести військо на вулиці задля спроби гарантувати мир, але ці способи не обов’язково принесуть якісь постійні результати. Справжні зміни відбудуться того дня, коли люди перестануть чинити неправильно за власними переконаннями, а не через страх репресій. Для цього потрібні внутрішні зміни людей, які перейдуть у зміну свідомості. І ця нова манера думати відіб’ється у новій манері поведінки і, нарешті, життя.

Для того, щоб діяти інакше, ніж ми звикли, слід проаналізувати нашу попередню поведінку. Ми робимо багато речей автоматично і повторюємо їх щодня, не усвідомлюючи, що ми робимо. Неконтрольовані звички перетворюються на потреби. Такі потреби не є необхідними для життя, тому, по суті, це не потреби, а неправильний вибір. Це усвідомлення допоможе нам знову повернутися до вибору, виправити його, організувати нашу щоденну діяльність інакше. Спосіб, в який ми реорганізуємо інформацію про нас самих, і стане різницею між тим, як ми живемо, і тим, як би ми хотіли жити. Для того, щоб реорганізуватися, я раджу вам уявити себе в драматичній структурі.

Реорганізація, акт гри з різноманітними можливостями, зміна ролей та ситуацій багато в чому пов’язані з драматургією. В драматичній творчості є архетипні персонажі, які діють у визначеній ситуації і здатні вибирати між однією чи кількома можливостями. Вибрати — це відмовитися. Коли хтось обирає одну можливість — інша автоматично зникає, але зникає повністю чи існує й далі десь у паралельному світі — це ми розглянемо трохи згодом.

У цьому занятті ми побачимо, як зміна напрямку наших персонажів призведе до того, що історія змінить свій напрямок разом з ними. Однак якщо вони вирішать повернутися і обрати знову, то завжди зможуть це зробити, бо та можливість, від якої певної миті вони відмовляються, завжди залишається відкритою, не помирає. Наприклад, якась утопія, яку хтось колись уявив, існує в колективному уявленні, хоча ніхто ніколи не реалізовував її в житті. Якщо хтось зможе її реалізувати, якщо вибере її, як спосіб життя, вона стане реальністю. Це ми створюємо наш світ своїм вибором. І тут я знову чую від