Читати книгу - "Пастка для Бродського, Джулія Ромуш"

Розділ 2

Мене всю аж трясе від жару в тілі. І справа не тільки в тому, що цей чоловік починає мене лякати, зараз я ще й вся мокра. Моя зачіска зіпсована, і волосся мокрими пасмами лягає мені на кофту, яка від того, що намокла, стала зовсім прозорою ... І мій ліфчик вже дуже добре проглядається через блузку... Але радує той факт, що я сама пошила собі цей комплект, тож він дуже звабливий. Ех, Туманова, про що ти думаєш? Потрібно було пошити собі щось з більш щільної тканини! Що буде, якщо цей тиран зараз помітить, що від його присутності в машині твої соски встали й готові до праці та оборони? Явно ніякого травмпункту не буде.  

  

Я намагаюся хоч трохи заспокоїти себе, вирівняти дихання і взяти себе в руки. Чоловік сидить спокійно і веде машину, навіть не обертається в мій бік. А я тим часом не можу відвести погляду від його профілю. Прокляття, до чого ж він гарний. Мені завжди подобалося, коли у чоловіка є щетина, вона надає йому мужності. Я ледве приходжу до тями коли моя рука тягнеться до нього. Чорт, ну я точно дурепа! Ледве не почала чіпати незнайомого мені чоловіка, та ще й за кермом. Напевно, коньяку мені налили занадто багато, інакше як пояснити те, що мої мізки вляглися спати?  

  

Але я продовжую розглядати чоловіка. Його волосся намокло під дощем, тож зараз, коли трохи підсохло, симпатично стирчить в різні боки. Зараз він більше схожий на якогось хулігана, ніж на злобного тирана.  

  

- Мені не зручно обертатися до тебе, коли я веду машину, ти зараз дірку в мені пропалиш! Ти щось хочеш мені сказати? Чи просто милуєшся мною? - Говорить з такою насмішкою, як ніби я маленька дівчинка. Прикро і незручно одночасно. Я ж і правда витріщаюсь на нього.

  

- Я просто хотіла сказати дякую, що не кинули мене там і згодилися допомогти. Але методи у Вас, звичайно, варварські ... - Кажу це і задумуюся - хотіла віддячити, а вийшло так, що знову висловлюю претензії.  

  

- Як Вас звати?  

  

- Олеся, а Вас?  

  

- Вадим, - він вимовляє це вже спокійнішим голосом. Ммм, Вадим, смакую це ім'я на язиці ... Воно йому йде. І бачу, що його губи рухаються. Дідько, він ще щось мені говорив, а я пропустила все повз вуха. Дивлюся на нього нетямущим поглядом, але не говорити ж йому - "вибачте, я дивилася на Ваші губи й думала про те, як хочу зараз вкусити Вас за нижню губу". І сама червонію від цих думок.  

  

Чорт! Ось тепер він дивиться на мене, і його губи розтягуються в ледачій посмішці. Ох ...  

  

- Можу я дізнатися, що зараз діється в цій голові? По тому як ти кусаєш і облизуєш свої губи, я явно беру участь у цьому сценарії? - Каже Вадим, побачивши мою реакцію. Я ніби прокидаюся, охаю, червонію, мені стає страшенно соромно. А він починає просто сміятися, та ще так голосно і заразливо, що я зараз розплачуся. Ну ось, виставила себе повною дурепою... Задоволена?  

  

- Нічого подібного! Ні про що подібне я не думала!  

  

- Ну тоді ми приїхали, мрійниця. Вилазь з машини.  

  

У мене явно з головою щось відбувається поруч з ним, тому що я відразу виконую його наказ, відкриваю дверцята і стаю на пошкоджену ногу. Чорт, і відразу з диким криком падаю назад на сидіння.  

  

- Ні, ну точно з головою не дружить, — чую я. Від його усмішки й слід прохолов. Халепа, а тільки що був таким добрим і ось знову злюка.  

  

Мене несуть на руках у приймальне відділення. Встигаю відзначити, що у нього грають м'язи під моєю п'ятою точкою. І, мушу визнати, мені подобається те, що я відчуваю. У мене це викликає бурю емоцій.  

  

Ми приходимо в кабінет лікаря, він обмацує мою ногу. Каже, що, швидше за все, це просто розтягнення м'язів, але відправляє нас в кабінет де роблять рентген. Пропонує нам скористатися кріслом-гойдалкою, але мій рятівник відмовляється і знову підхоплює мене на руки. Ох, я так і звикнути можу. Приємно, коли тебе носять на руках. Після знімка стає зрозуміло, що у мене невелике розтягнення. Я починаю хвилюватися, адже в понеділок мені потрібно на роботу. Лікар каже, що трьох днів якраз має вистачити на те, щоб нога більш-менш перестала боліти. Видає список ліків, які потрібно купити. Вадим виносить мене на вулицю, садить в машину і каже, щоб я почекала пару хвилин. 

  

Чорт знає що! Куди він пішов?  На вулиці вже темно, дістаю свій телефон, ну звичайно, вже початок десятого. Він швидко повертається і дає мені в руки якийсь пакет. 

  

- А що це? 

  

- Це все, що прописав лікар, і я ще купив тобі знеболювальне, на випадок якщо буде сильно боліти.  - Каже він серйозним тоном. - Кажи свою адресу, я тебе відвезу додому. 

  

Я називаю свою адресу.  І ми їдемо. Дороги на подив майже порожні. Він включає радіо, грає красива повільна пісня і я не помічаю, як провалююся в сон. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍