Читати книгу - "Пастка для Бродського, Джулія Ромуш"

Розділ 3

************************************************************************

Ммм, так приємно... Тепло спочатку рухається по моїй руці, шиї, а потім по обличчю. Хтось гладить мене так ніжно, що я зараз замуркочу. Так, стоп, що відбувається??? Я різко відкриваю очі й бачу задоволене усміхнене обличчя Вадима.  

  

- Сонько, прокидайся, ми приїхали. У тебе є хтось вдома? Чоловік, коханець? - І хитро дивиться на мене.  

  

- Ні-ні, я живу сама. Дякую  що підкинули, допомогли, дуже дякую. - Кажу я, беручи в руку другий черевик і намагаюся хоч якось стати на хвору ногу, трохи виходить, але все одно біль пекельний.  

  

Чую зітхання біля свого вуха.  

  

- Ну що, знову? Ти завжди така вперта?  

  

- Я просто не хотіла створювати Вам ...Тобі ще більше дискомфорту, ти й так витратив на мене занадто багато часу. Вас, напевно, дружина чекає вдома? - І тут моє серце зупинилося в очікуванні відповіді... Ну  не може бути такий чоловік самотнім...  

  

- Я сам вирішую, як провести свій вільний час, і твоя компанія мене цілком влаштовує. - Дивиться на мене чоловік і, напевно, побачивши німе питання в моїх очах, каже, - та ні, мене ніхто не чекає сьогодні. Який у тебе поверх?  

  

Я машинально відповідаю. Сьогодні ніхто не чекає? Чи взагалі? Чому він уточнив, що саме сьогодні? Ох, моя голова зараз вибухне від цих думок... Це нестерпно!

  

Ми заходимо в ліфт, і він натискає кнопку 8  мого поверху. Я живу в досить пристойному будинку - у мене однокімнатна квартирка, так - невелика, але моя кімната досить простора і затишна. Я маю  власну маленьку майстерню. Я тільки нещодавно  купила цю квартирку. Я взяла на неї кредит під солідні відсотки, а потім так жорстко провалилася з роботою. Ну хіба я знала, що все так станеться? Чорт, я так сподіваюся на співбесіду в понеділок... Поки ми їдемо в ліфті, а він досить тісний цей ліфт... Я встигаю вловити аромат його парфумів. Ммм, мені подобається! Так би й з'їла його зараз. Мені подобається цей чоловік, в ньому є все, що я люблю.  

  

Ми вже знаходимося біля моїх дверей. Відкриваю двері, він мене заносить і запитує, де спальня. Я показую рукою куди йти. Нам на зустріч вибігає голодний Гриня — це мій рудий і нахабний котяра, який був весь день голодний. І наш напрямок трохи змінюється. Він заносить мене на кухню, питає, де їжа для кота. І годує мого рудого мерзотника. Що дивно, Гриня дається йому, щоб він його міг погладити. Дивно, тому що цей котяра любить тільки себе і їжу, і навіть мені не завжди випадає така радість, коли він сам без бою дається в руки. Маленькі ревнощі кольнули моє серце. Рудий зрадник!

  

І ось знову він бере мене на руки та несе у спальню. В моїй голові зараз проскакують картинки — як він кидає мене на ліжко, зриває з мене одяг і ... Мої думки перериваються. Вадим включає світло, садить мене на ліжко, і окидає поглядом мою кімнату.  

  

У мене стоїть велике ліжко з величезним матрацом. Ні, ну а що? Я люблю, щоб спати було комфортно. Я називаю своє ліжко — ложем Імператриці. У мене велике вікно, з ніжно-рожевими шторами. Вихід на балкон. В кутку столик з косметикою і велике дзеркало з підсвічуванням. Комод під колір шпалер — молочного кольору. Дзеркало в повний зріст. В іншому кутку стоїть швейна машинка, і довга пересувна вішалка, на якій висять всі мої роботи — купа спідньої білизни. Вадим з цікавістю підходить і починає розглядати мої творіння.  

  

- Ти сама це пошила? - Бачу інтерес в його очах.  

  

- Так, я дизайнер. - Яке гучне слово для дівчинки, яка шиє свої творіння в кутку кімнати.  

  

- У тебе гарно виходить! Ти десь працюєш? - Він бере в руки пару моїх комплектів, оглядає їх, дивиться на шви. Смішний, удає з ввічливості, що розбирається в пошитті жіночої білизни?  

  

- Ні, я зараз якраз в пошуку роботи. В понеділок йду на співбесіду в компанію Бродського, — і бачу, як чоловік підіймає одну брову від подиву.  

  

- І як твоє налаштування?  

  

- Ммм, е... Мені дали завдання зшити комплект білизни або сексуальне боді. От поки не вирішила, що краще, - кажу я, і збентежено посміхаюся.

  

- Так, нумо намажемо твою ногу та обмотаємо еластичним бинтом. 

  

Що він сказав?  І тут він бере спочатку знімає туфлю з однієї моєї ноги ... І в замішанні дивиться на мене.  Я не можу зрозуміти, що не так? 

  

- Тобі доведеться зняти штани, вони дуже вузькі ... - чую я захриплий голос. 

  

- Добре, я можу попросити тебе вийти на хвилинку?  - Бачу смішинки в його очах, але він розвертається і виходить з кімнати, закриває двері за собою. 

  

Ох, я вся палаю... Що ж робити?  І тут мій погляд падає на маленький шовковий халатик, який злегка прикриває мою попку.  Ні, Олеся, ти цього не зробиш! Не можна! Ти намагаєшся його спокусити - це непристойно як мінімум.  Він подумає, що ти доступна, що готова дати йому при першій же зустрічі.  І тут чую інший голос у своїй голові - "візьми його, цей чоловік те, що нам потрібно!  Такі як він все одно не хочуть довготривалих відносин, а ти хоч задоволення отримаєш.  У тебе давно вже не було сексу."  І я слухаю другий голос. Ну а що я втрачаю? Я більше його не побачу.  Скидаю свою блузку, штани, і поверх свого комплекту з майже прозорого ліфчика і маленьких, я б сказала крихітних трусиків, накидаю халатик.  Ну все, хай буде, що буде. 

  

- Вадим, я переодягнулася.  - Кричу я. Чоловік відразу ж заходить та підіймає брови до верху.  Дивиться на мене пильним поглядом, і я бачу в його очах, що йому подобається те, що я йому презентую. 

  

Він ніжно бере мою ногу в руки та натирає її маззю.  Потім забинтовує. Нога трохи болить, і я мимоволі починаю стогнати... Бачу, як він нервово ковтає. І тут його руки підіймаються трохи вище, вони вже на коліні, він ніжно проводить рукою до стегна...  Я дивлюся в його очі, і там написано - "тобі зараз буде так добре крихітко, як ніколи".  Він повільно нахиляється до мене... Я готова дати руку на відсіч  - він хотів мене поцілувати!  Я закриваю очі й нахиляюся на зустріч... і нічого не відбувається.  Чую важке зітхання, відкриваю очі - Вадим уже прибрав свої руки та направляється на вихід.  І тут я чую, як з моїх грудей виривається  розчароване зітхання. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍