Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур "

1.2

Ох, як же добре поніжитися у великій ванні та насолодитися гарячою водою з ароматичними ефірними оліями! Сливе як у спа – так було приємно. А коли ще й сама нічого не робиш, не платиш ані копійки – це взагалі блаженство, про таке можна хіба що мріяти. Живеш собі, як вареник у маслі! От би все так гарно складалося. Та тільки де там! На останніх сторінках я віддам Богові душу, умру, якщо не зможу змінити перебіг подій. Тож розслаблятися зарано, попереду багато роботи. Але ж як зараз було добре!

Чай служниця принесла швидко. Я навіть не встигла одягнутися в нічну сорочку, а вона вже прилаштувала тацю з чайником та горнятком на журнальному столику. Цікаво, як ставилася до дівчини Мелісандра? І що зроблять зі мною, якщо зрозуміють, що в тілі доньки Лайонкортів інша людина?

— Реє, я взяла на себе сміливість додати до чаю заспокійливих трав, — опустивши голову, сказала служниця. Вона тремтіла, наче листок на осінньому вітрі,  і в її голосі виразно вчувалися нотки страху. Гм, та тут і ходити далеко не треба, щоб зрозуміти: Мелісандра ставилася до неї жахливо.

— Ти повинна була спершу запитати мене, чи можна це робити, — я намагалася говорити суворо та грізно. Не можна було дозволити, щоб мене викрили! Проте, поступово можна й змінити своє ставлення до навколишніх. Вдати, що я переосмислила свою поведінку і готова виправлятися.

— Вибачте, реє! Я за мить принесу інший чай! Вибачте, будь ласка!

— Не треба. Зараз мені не завадить заспокоїтися та поспати. Але запам'ятай, що спершу треба запитувати, а потім робити.

— Так! Дякую, реє! Я не забуду!

Ой лишенько, як же тебе звати? Могла Мелісандра забути ім’я служниці? Гр-р-р!

Замало інформації. А щоб ти, авторе, скис! Невже так важко було все розписати? Краще б не дурні солоденькі діалоги головним героям вигадував, а про справді важливі речі розповідав.

Утім, на біса бідкатися та звинувачувати невідому людину? Ніхто при здорову глузді не міг би собі уявити таку ситуацію. Та й я сама, ніде правди  діти, більше цікавилася розвитком любовної лінії головних героїв, аніж Мелісандрою.  От тепер і маю клопіт.

— Скажи, а батько, — я знітилася, розуміючи, що не варто запитувати про нього. — Утім, не зважай!

— Рей Лайонкорт ще не повернувся.

Оу! Його немає вдома? То ось чому ніхто не прийшов давати чортів  донечці, із якою порвав майбутній імператор! Татусь просто ще не знає про це. А може,  вже й знає, плітки швидко ширяться. Треба продумати план дій до того, як  він повернеться.

— А коли він повернеться? Щось із голови вилетіло.

— Воно й не дивно, що ви забули, реє. З вами так негідно вчинили! Ви заслуговуєте на краще, моя пані! Якщо треба, я готова знищити вашу суперницю, аби тільки ви були щасливими!

Оце експресія! Я аж відсахнулася від рішучої дівчини, майже втиснулась у спинку крісла. Невже вона так відверто говорила про вбивство? І не страшно їй?

Точно… У книзі на головну героїню дійсно було вчинено напад, майже одразу після балу. Звинувачували якусь обірванку. Лорі Томпсон, здається? Чи могла це бути служниця Мелісандри, яка за її наказом повинна була вбити героїню?

— Ну вже ні! Лортон дозволив собі принизити мене на очах всієї знаті! Не хочу навіть чути про нього, а бачити й поготів. Хай роблять, що хочуть, а я будуватиму своє майбутнє без нього!

— Реє, ви така рішуча! І така смілива! Але, — дівчина зблідла і пошепки заговорила, озираючись навколо, — що скаже ваш батько? За угодою, яку ви підписали декілька років тому з принцом, усі ваші землі, крамничка парфумів тепер належать королівській родині. І навіть розірвані заручини не повернуть цього майна. Якщо ваш батько розгнівається, то може вигнати вас на вулицю!

Невже ця паскуда Лортон мене ще й обікрав?! О, ну просто чудово! Фантастично! Феєрично! І з якого це дива він – позитивний персонаж? Скотина рогата!

— Я знаю, що лише служниця і не маю права давати вам поради, але, — дівчина прикусила губу, — мені страшно за вас, реє!

— Не бійся. У мене вже є план, як бути чинити далі, Лорі!

“Що я мелю? У мене планом ані не пахне” — думала я, ховаючи справжні емоції за рішучою усмішкою.

— А-а-а, реє, ви запам’ятали моє ім’я! Я така щаслива!

Що ж, схоже, я таки вгадала,і вбивцю до Сандри підіслала саме моя попередниця. А це означає, що я щойно змінила перебіг подій! Можливо, тепер не помру наприкінці книги?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍