Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

1.2

Мчу до дверей, вирощуючи надію на те, що це Стас. 

— Не він, — шепочу про себе і натискаю на кнопку. 

Незабаром на порозі будинку стоїть Андрій. Мені не терпиться запитати, куди подівся мій Стас, але його бос мене випереджає:

— Де твій чоловік? — випльовує з дикою люттю.

Завмираю. Перші секунди гублюся у павутині думок. Ніяк не можу визначитися: відповідати чи розпитати? Адже вони не просто бос і його права рука, вони — друзі дитинства.

— Не знаю, сама шукаю вже другу добу, — з моїх вуст злітає відповідь, але злий вираз обличчя Андрія не змінюється. Той самий пронизливий погляд, що вбиває. Напевно, саме через цей фактор я і відповіла на поставлене запитання, а не почала засипати своїми лише з одним змістом: де мій чоловік?

— Не знаєш?! Зате знаю я, — Андрій більше не злий. 

Його міміка кричить про шалену лють. Вперше бачу цього чоловіка у такому стані, а ми знайомі чимало! Роблю кілька кроків назад. 

Хочеться залетіти в кохані обійми, наповнити свої легені таким рідним ароматом і стерти з пам'яті ці божевільні дні, але Андрій забиває цвях у мою кришку з-під труни:

— Почистив мої рахунки й трахає повій на Балі, — нещадно б’є мене словами, — чи, швидше за все, на Кубі.

Мій світ руйнується! Здається, що навіть стіни здригаються й от-от посиплються, наче зроблені із сухого піску. 

— Андрію, ти що верзеш? — вимовляю не своїм, чужим голосом. — Я розумію, останнім часом у вас проблеми на фірмі, але це не привід шукати ворога в особі друга дитинства.

Я не в курсі справ у конторі й що там у них йде не за планом. За роки спільного життя я вивчила звички Стаса і знаю, що він все розповість мені, коли настане час, але, мабуть, він так і не прийшов. 

— Я не шукаю — констатую факти, — випльовує. Я ж ковтаю повітря. — Документи не брешуть! Ця тварина вивела через підставних осіб понад мільярд зелені. Увігнав фірму в боргову яму, ще й брехав! Бив кулаки у груди, що знайде винуватця.

Звинувачення Андрія перетворюються у ляпас, який смачно обпалює моє обличчя. Боляче, а ще несподівано! 

— Не може бути… — весь час шепочу одне й те саме. 

Відмовляюсь вірити у дурні припущення, які не можуть базуватись на фактах, адже їх не існує! 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍