Читати книгу - "Справжній принц, Богдана Малкіна"

—2—

Александер повернувся не скоро, тому вона встигла зробити десяток сендвічів, принести їх до вітальні та навіть забути, що в домі гість.

Коли принц все ж вийшов та сів поряд, мило усміхаючись, важко зітхнула. Це вже починало дратувати. Неабияк дратувати.

– Пригощайся, – підсунула тарілку до хлопця.

– О, дякую, – обережно взявши сендвіч, він відкусив невеликий шматочок. – Дуже смачно. То як тебе звати?

– Ханна.

– А я Александер.

Дівчина закотила очі.

– Ніби я не знаю.

Принц знову вишкірився, від чого у Ханни аж оскомина на зубах з'явилася.

– Тобі не обов'язково постійно усміхатися. У нашому домі немає прихованих камер, а розповідати про те, що ти тут був, я нікому не збираюся. Не вистачало ще потім від твоїх оскаженілих фанаток відбиватися.

Та він заусміхався ще більше.

– Гадаєш, я прикидаюся?  – біля очей принца з'явилися дрібні добрі зморшки. 

– Так.

– Навіщо мені це? – він щиро дивувався.

– Не знаю, щоб бути милим?

– Я і так милий, глянь.

Напевно, це коштувало йому чималих зусиль, та все ж Александер нарешті стулив свої вуста, перестав шкіритися. Та краще б не робив цього, адже Ханна, пильно пригледівшись, побачила в блакитних очах щось незвичайне, чарівне. І воно сколихнуло їй серце. 

Відвернувшись, дівчина важко зітхнула. І чому він прийшов саме в її дім?

– Як воно, жити в справжньому палаці? – взявши пульт, Ханна стала перемикати канали. Сидіти й дивитися з хлопцем фільми про кохання – відстій. Особливо, якщо цей хлопець – майбутній король.

– Якщо знаєш, як утекти з-під нагляду, то прекрасно.

– А ти, судячи з усього, саме це й зробив.

Глянувши на принца, Ханна помітила, наскільки гарні у нього вилиці. Ідеальні. Це так бісило!

– Сьогодні святвечір. Бал і все таке.

– Все таке? – вона уважно спостерігала за тим, як Александер їв.

Принц справді був милим, хай йому грець!

– Мене мали офіційно познайомити з нареченою, – Ханна вперше помітила незадоволення на його обличчі.

– Вона товста?

– Що? – він мало не подавився. – Ні!

– Тоді чому ти так скривився?

– Бо вона відбита на всю голову! Навіщо мені така дружина? Навіщо мені взагалі дружина? Я є сам у себе.

Господи, який же він…

– Ти гей?

– Я не гей! – повернувшись до Ханни, злісно примружив очі. – Просто дуже вибагливий, якщо справа стосується жінок. 

– Навіть не хочу чути, що саме ти маєш на увазі.

На екрані герої почали цілуватися під снігопадом, тому вона швидко перемкнула канал. Потрапивши на документальний фільм про бегемотів, Ханна заспокоїлася – хай краще так.

– Ти дивна.

– Бо не втратила свідомість, щойно побачила тебе? 

– Так… тобто ні. Зазвичай зі мною не спілкуються отак…

– Наче з рівним?

– Ага. Я дещо спантеличений.

Вона ледве стримувалася, щоб не дивитися на нього, а спостерігати за тим, як бегемоти сидять у багнюці.

– Можна я оберу канал?

– Звісно.

Ханна простягла принцу пульт, Александер узяв його, випадково доторкнувшись до її зап'ястя. Дотик був все одно що удар струмом – неочікуваний, приголомшливий і одразу ж наполохав серце. Відсмикнувши руку, Ханна сховала її до кишені толстовки. 

Він же не помітив цього? Ні? І тим паче не відчув того ж? Не потрібен їй принц! Ще й з нареченою! Відбитою на усю голову.

Александер, двічі клацнувши пультом, зупинив свій вибір на романтичній мелодрамі, від якої у Ханни мимоволі закотилися очі. 

– Люблю різдвяні фільми про звичайних людей, – здивував Ханну зізнанням і вона не стрималася – знову глянула на нього. Добрий погляд, спрямований на екран, легка посмішка занадто ідеальних губ і розслаблена поза принца розсердили до скреготу зубів. 

Ні, він не міг їй подобатися! Ні! Ханна не могла цього допустити! Вона інша, не така, як її подружки!

– Що у них такого особливого? – не втрималася від запитання.

– Вони щирі.

Несподівано принц перевів на неї блакитні очі, від чого серце Ханни забилося швидше. Вона відвернулася та нарешті усвідомила, хто поряд з нею сидів. Мільйони дівчат віддали б за такий вечір свою нирку. І тепер вона розуміла чому. 

Принц був привабливим, чарівним красенем і, схоже, дуже доброю людиною, бо вона зовсім не відчувала фальші у його словах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍