Читати книгу - "Справжній принц, Богдана Малкіна"

—5—

Як же тепло та затишно було в домі! Ханна навіть погодилася б подивитися ще один романтичний фільм, проте принц не пропонував, тож вона просто увімкнула музичний канал і, закутавшись в ковдру, пила теплий чай. Александер розслаблено сидів поряд, закинувши голову на спинку дивана. Він також тримав у руках чашку, проте пити не поспішав.

Мав зажурений вигляд, тож Ханна вирішила трохи розрядити атмосферу.

– Про що мріють принци? Крім того, як позбутися притрушеної нареченої.

– Притрушеної? – засміявся він і сів рівно. – Вона просто трішечки навіжена.

– Не важливо, – махнула рукою Ханна й ковтнула трохи чаю, –  завтра її уже не буде в твоєму житті. Розкажи про інші бажання.

– Я хотів би народитися в звичайній сім'ї.

– Вибач, друже, але навіть Санта тут безсилий, – жартома підмітила, викликаючи у принца тихий сміх, який тепер їй надзвичайно подобався. 

Ханна взагалі відчувала до принца якесь дивне тяжіння, якого не було у неї ні до жодного хлопця. Ех, пощастить комусь із нареченим. Але тільки не Марті, вона не заслуговує на такого чоловіка.

– Тобі не потрібна корона, авжеж? – вона чекала якогось здивування від принца, проте він лише сумно всміхнувся.

– Боюся, що і тут Санта не допоможе, – відповів Александр, меланхолійно дивлячись на чай.

– Але все у твоїх руках, хіба ні? Ти ж можеш відмовитися.

– І довірити країну молодшому братові-шибайголові? Не впевнений, що це хороша ідея.

– Можливо, він зміниться з часом. Скільки йому? Сімнадцять?

Ханна не була в курсі всіх королівських інтриг, тому й нічого не знала про принца Пітера.

– Йому двадцять два! 

– Значить, ти станеш особливим королем, я в цьому впевнена, – Ханна щиро всміхнулася принцові й поклала руку на його плече. – Будеш влаштовувати круті вечірки замість балу, гратимеш у футбол короною, а ще одружишся з тією, хто тобі до душі. Я вірю, що тобі під силу змінити усі ті нудні королівські порядки.

Вона говорила серйозно, та принц все одно сміявся. Ну що ж, принаймні зуміла його розвеселити.

По ТВ почався улюблений різдвяний кліп Ханни і вона із задоволенням та щасливою усмішкою стала його дивитися. Ніжна мелодія була доволі старою, проте слова доторкалися до самого серця.

Слухаючи приємний чоловічий голос, який розповідав про своє розбите серце, Ханна не очікувала, що принц підведеться й простягне їй руку. 

– Потанцюєш зі мною?

Не вірячи, що все це відбувається саме з нею, Ханна прийняла запрошення й підвелася. Очікувала, що принц поведе її в одному з тих танців, які вони танцюють на балу, проте Александер лиш повільно рухався на місці, обхопивши рукою її талію.

Він дивився на неї, не відводячи погляду. Дівчина почувалася особливою. На якусь мить навіть повірила, що звична усмішка принца належить лише їй. Якби це виявилося правдою, вона, мабуть, отримала б сердечний приступ.

– Так танцюють на балах? – запитала дівчина, відчуваючи надмірне хвилювання від близькості хлопця. Господи, вона ж танцювала у своїй вітальні зі справжнім принцом! Таке іншим могло лише снитися!

– Боюся, тут замало місця для вальсу. Але можемо спробувати, якщо хочеш?

– Хочу, – тихо відповіла й миттю уявила себе в пишній ніжно-рожевій сукні, а принца у блакитному, під колір його очей, сюртуку. На його голові виблискувала золотом справжня корона. Вони знаходилися у просторому залі з високими вінтажними стелями й мармуровою підлогою. Сотні гостей балу не могли відвести від них свої захопливі погляди. А вони – одне від одного.

Крок. Другий, третій. Здається, недаремно Ханна займалася танцями в школі. Та навіть нічого не забула. Цей танець був особливим, він дарував їм обом відчуття неземного польоту…

Та несподівано, Ханна перечепилася за диван і стала на нього падати, сміючись та тягнучи за собою принца. Йому ледве вдалося втримати їх обох. 

– Ось і скінчився бал, – хихотіла дівчина, всаджуючись на винуватця її падіння. – Головне, що всі живі залишилися.

Всівшись поряд, Александер повернувся до неї обличчям і тепло всміхнувся, дивлячись на неї, неначе зачарований.

– Дякую за танець, – мовив щиро. – Це було набагато приємніше, ніж усі бали, на яких мені довелося побувати.

– І тобі дякую, – засоромившись пильного погляду, потупила свій. 

“Санто, пам'ятаєш, я говорила, що мені не потрібен принц? Забудь! Благаю тебе, хай він стане моїм!”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍