Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

Глава 2. Вранішня розмова

Що було у неї на меті, коли розпочала цю розмову? Сварку, як сказав Томас. Звісно, вона знала, як чоловік відреагує. Адже за десять років шлюбу добре вивчила його характер і поведінку. Та чи вдалося їй щось змінити? Ні. Погіршити — стовідсотково. Але образа, що останні роки Том не приділяв достатньо уваги, змусила Меліссу вкотре задуматися… А чи варто взагалі намагатися врятувати такі стосунки? Чи варто щось комусь доводити, пояснювати? Можливо, буде легше зупинитися? Покінчити з цим і почати будувати нове життя? Без Томаса Фостера? Дідько! Але ж кохання наче й досі жевріло…

Мел хвилювалася, тому що настав світанок, а чоловіка все ще не було вдома. У думки закрадалися страшні здогадки: ночував у коханки, напився у барі, розбився на машині, орендував номер у готелі й на ранок приїде забрати свої речі… А далі? А що буде далі, коли він повернеться та подивиться в її очі? Коли попросить вибачення й знову скаже, що кохає її та не хоче втрачати? Що вона відповість? Чи відчуває теж саме?

Поправивши волосся, витерла спітніле чоло після пробіжки й, вже збиралася роздягатися, аби піти в душ, як раптом почула гул автівки надворі. Зупинившись біля кухняної стільниці, налила у склянку прохолодної води та випила одним махом майже половину.

Томас зайшов, кинув ключі на комод і одразу спрямував до другого поверху. Його не хитало, як з похмілля, на тілі та одязі не було слідів побиття чи чогось схожого. На ходу знімаючи білу футболку, він стягнув ремені робочих штанів і швидкими кроками піднявся сходами, перестрибуючи східці через одну.

Дивно… Навіть не поглянув у її бік.

Піднявшись на другий поверх, зайшла в спальню. За дверима ванної кімнати чутно шелест води. Прочинивши двері, спокійно покликала:

— Томасе? Поговорімо?

— Приєднуйся, — грайливо запропонував.

Запітніле скло душової кабінки не дозволяло бачити його обличчя. Мел підійшла й, спершись долонями в раковину, повторила:

— Нам потрібно поговорити.

— І ти навіть не дорікнеш тим, що я знову пропоную секс замість бесіди? — крізь шум води вона не могла зрозуміти, чи він всміхався, чи питав серйозно. — До речі, я не жартував, приєднуйся!

Том відсунув скляну стулку й з усмішкою глянув на дружину. Вона зціпила зуби, з відразою дивлячись на нього. Він усе зрозумів за виразом її обличчя, тому повернувся до миття, замовкнувши.

— Чи не думав ти, що нам варто розлучитися? — вода вимкнулася, настала тиша.

— Ти хочеш розлучення? — холодним тоном перепитав, виходячи з кабінки й замотуючись у рушник.

— Ти не відповів.

— Ні, не думав. Тепер ти…

— Що, я?

— Відповідай! — озирнувся, дістаючи з шафки бритву.

— Я не знаю…

— Коли будеш знати — тоді й поговоримо. Мені час на роботу.

— Ти, якщо не помиляюся, сьогодні мав бути у нічну зміну? — роздивлялася його спину, поки голився.

— Хіба тебе це хвилює?

— Я так більше не можу!

Мелісса вискочила із ванної кімнати, гучно стукнувши дверима. Здається, йому абсолютно байдуже на їхні стосунки. І, чи розвалиться шлюб, чи щось покращиться — вирішувати їй.

Стоячи коло вікна дивилася на вулицю та сусідні будинки. Життя чужих людей давно вирувало: хтось заводив авто, їдучи на роботу, хтось вигулював собаку, а хтось уже займався прибиранням території, роздаючи вказівки садівникам. Лише вона нічого не робила. Стояла та чекала, поки чоловік звільнить ванну кімнату.

Томас вийшов і почав одягатися. Мел мовчки пройшла повз. Знявши спортивний одяг, стала під прохолодну воду. Після чоловіка тут витала пара та аромат його гелю. Схиливши голову, дозволяла потокам води нещадно омивати обличчя, змиваючи залишки сліз.

Висушивши нашвидкуруч темне волосся, одягла джинси та білу блузу й спустилася на кухню. Том допивав каву за столом, гортаючи стрічку новин у телефоні.

— Довго ти мене будеш ігнорувати? — стала перед ним, привертаючи увагу.

— У мене з'явилася ідея! — раптом сказав Том, відкладаючи вбік телефон. — А що як ми візьмемо відпустки й поїдемо кудись? До океану або в ліс? Побудемо лише вдвох?

— Мені не дадуть відпустки.

— А якщо сильно попросити? — всміхнувся, підіймаючись до неї.

— Ні, це нереально. Ти ж знаєш, що в клініці брак фахівців!

Том наблизився й, поклавши теплу долоню на її щоку, лагідно зазирнув в очі:

— Спробуй, будь ласка! Можливо, відпочинок від усього, у тому числі й від роботи, допоможе нам?

— Із чим допоможе? — відвернула обличчя, Том прибрав руку.

— Згадати про нас…

— Здається, нас більше немає…

Наостанок глянувши на чоловіка, Мелісса схопила з комода ключі та сумку з формою й вийшла з будинку. Усі слова Тома вона не сприймала серйозно, тому що у більшості випадків вони так і залишалися лише словами, а не діями. В якийсь момент він просто припинив узагалі щось робити для них, як для пари. А Мел своєю чергою чекала, втомлювалася чекати, ображалася й, зрештою, вирішила теж бути байдужою, час від часу звинувачуючи чоловіка та влаштовуючи сварки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍