Читати книгу - "Невгамовні серця, Ерін Кас "

Розділ 2

Кір вже чекає в автівці. Забігаю за Анею та підганяю її, бо деспот довго не чекатиме, ще поїде без нас, він може. 

Кирило щось буркоче про заборону алкоголю та гарну поведінку, не оминаючи увагою мою круту сукню. Воно й не дивно, бо всі мої сукні для нього ганчірки. Я звикла, тому втикаю в телефон, автоматично угукаючи. Нема коли прирікатися з братом, завдання важливіше. До клубу доїжджаємо швидко, вискакую з автівки та тягну за собою подругу. В клубі шумно, народ відривається на повну під гучну сучасну музику.

— Мала, — нахиляється до мене Кирило, — підете до нас в кабінку, нема чого вам стирчати за столиком удвох.

— Ти мене контролювати прийшов? – буркаю та помічаю, що він тримає за руку Аню.

Може я щось пропустила? Вони ж тільки познайомилися. Запитую Аню, бо розумію, що потрібна підтримка, щоб він відчепився.

– Кір кличе до себе в кабінку, я сказала, що ми сядемо за столиком в залі удвох, — зробила акцент на останніх словах.

— Я також за столик в залі, — відповідає подруга та висмикує свою руку з його.

Ще б пак, он які в неї перелякані очі. Знаю я свого брата.

Коли він незадоволений йде, видихаю та заспокоююсь. Аня теж повеселішала. Ось, як на нас діють деспоти в особі Кирила та ще одного, який незабаром має з’явитися. А поки його немає, можна відпочити та потанцювати. Не все ж про нього думати, забагато честі. Замовляємо собі коктейлі та поринаємо у світ музики. Ось воно! Те, що потрібно після напруженого тижня.

Навчання – ще той стрес у житті. Вже не дочекаюся, коли закінчу універ та увійду в доросле, а головне самостійне життя. Без контролю батьків та двоюрідного брата. Я розслабилася та навіть забула на деякий час про своє головне завдання. Ми багато танцювали та насолоджувалися вечором. Коли симпатичний хлопець запросив танцювати повільний танець, залюбки погодилася.

— Ти гарно танцюєш, — сказав на вухо, бо через гучну музику нічого не чути.

— Дякую, — посміхнулася у відповідь.

— Як звуть чарівну незнайомку?

— Маша.

— Дуже приємно, я Артем, — він підніс до губ мою руку та поцілував, як справжній джентльмен, насмішивши занадто серйозним виразом обличчя.

Ми розговорилися, хлопець виявився приємним співрозмовником. Артем на два роки старший за мене, вчиться в Митній академії, має молодшу сестру та купу друзів. По його словам, звісно. Наступний повільний танець танцювала теж з ним. Аня на повільних відпочивала. Після того, як вона розійшлася з Єгором, нікого не хоче підпускати до себе, навіть просто спілкуватися. Артем запросив мене до їхнього столика та познайомив з друзями.

І все б було нічого, якби не господар закладу. За розмовою з Артемом я не помітила, що за спиною хтось стоїть. А коли Артем звернув на це увагу й запитав у чому справа, мене безцеремонно схопили за руку та потягли до столика.

— Що це за фокуси? – обурилася я.

— Він тобі не пара, мала.

— З чого ти взяв, що можеш вирішувати з ким мені зустрічатися? Може він мені подобається?

— Я сказав ні! – промовив вже голосніше. Я знаю, який він нестриманий, тому вивести його простіше простого, чим я й користуюся при нагоді.

— Тебе забула спитати, — розвертаюся та прямую до своїх нових знайомих.

— Куди зібралася? – хапає мене за руку, по якій я зі всієї сили дряпаю гострими нігтями.

Ось, отримуй! Переможно всміхаюся та навіть це не діє. Обіймає мене за талію та веде назад. Мало мені Кіра, який прийшов контролювати скільки я п’ю, так тепер ще й цей явився. Хамло!
Сідаю на диван та замовляю коктейль.

— Будьте ласкаві, — голосно звертаюся до офіціанта, — додайте подвійну порцію алкоголю.

Офіціант приносить простий сік, а Андрію віскі. Навіть в цьому контроль. Як же він мене бісить!

Добре, що прийшла Аня. До речі, де це вона була? Так захопилася приріканням з Андрієм, що навіть не помітила куди поділася подруга. Голосно розповідаю їй хто є причиною мого вибухонебезпечного настрою, зиркаючи на Андрія. Бачу, як він встає та йде нагору.

— О, Анько, поки він пішов, побіжу знайду того хлопця.

Артем вже збирається йти. Ми обмінюємося номерами телефонів та домовляємося якось зустрітися. Добре, що ми познайомилися. Може, нарешті я викину з голови цього хама й почну нормальне життя, без постійних планів, як краще насолити.

Ані за столиком немає, хлопців теж. Щоб не сидіти одній знову йду танцювати. Насолоджуюся музикою та намагаюся викинути з голови нашу недавню розмову. Щось мої плани потерпають невдачі тільки-но я бачу його.

Краєм ока помічаю подругу, що несеться прямо на мене.

— Маш, я додому. Мені терміново потрібно, — говорить важко дихаючи.

— Я з тобою. Цей розумник мене дістав. Ти не бачила Кирила? Може відвезе нас?

— Краще не потрібно, — намагалася тягнути мене подруга.

— Викликай таксі, я швидко. Тільки скажу, що ми пішли.

Довго її вмовляти не довелося, помчала надвір, наче за нею гналися. Знаходжу Кирила біля столика.

— Кіре, ми додому.

- Де твоя подруга? – гаркає мені у відповідь.

— Е… - розгубилася я. А до чого тут вона? Ти чому такий злий?

— Я відвезу, — буркає, виглядаючи когось в залі.

— Ні, не потрібно, я викликала таксі.

Забираю сумку та прямую на вихід. Андрія ніде не видно, воно й на краще, досить на сьогодні перепалок.

В таксі не можемо стримати сміх. Добре погуляли, нічого не скажеш. Замість того, щоб з кимось познайомитися та приємно провести час в новій компанії, ми побилися з чоловіками. Анька врізала Кіру, щоб не розпускав руки, а я добряче подряпала Андрію руку по тій самій причині.

— Ми горді й незалежні, — заявила Анька, коли підіймалися в ліфті.

— Ага, — приснула я. — Нагулялися незалежні, ледве додому втекли від деспота та його дружка.

Вдома змиваю макіяж та влягаюся спати. Завжди намагаюся вмитися, як би пізно не повернулася додому, щоб на ранок не бути схожою на чудовисько. На ранок маю вже новий план, потрібно поговорити з деким про його поведінку. Тільки закриваю очі, приходить повідомлення. Я навіть не дивлячись знаю від кого воно, та цікавість все ж бере верх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍