Читати книгу - "Невгамовні серця, Ерін Кас "

Андрій: Ти вдома?

Ха! Сам нарвався!

Я: Ні! – відсилаю та рахую секунди.

Андрій: Як це ні? А де?

Я: Я не маю тобі звітувати.

Слідом лунає дзвінок. Ну вже ні! Якщо я відповім, то він відразу зрозуміє, що я вдома. Була думка ввімкнути музику та батьки сплять.

Андрій: Візьми слухавку.

І знову дзвінок, а лежу й радію, що він та хвилюється за мене. Звісно, завтра все стане на свої місця, та зараз маю можливість помріяти, що я йому небайдужа. Дурнувата посмішка розпливається на обличчі. Може не такий він вже й провальний, мій стратегічний план?