Читати книгу - "Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чорний циліндр, золотий мундштук і безнікотинові сигарети — по-панськи. Усе це
пасувало до його френча з драконами.
— Дай-но сюди.
Яків кинув пачку братові. Той запалив одну, затягнувся і скривився. — Як суха солома. — І
Матвій закурив свій «кемел». — Кава без кофеїну, сигарети без
нікотину… Тьолку резинову ще собі знайди.
Офіціантка, поставивши їм на стіл попільничку, щезла. Вона вже вислухала нотації за те, що довго не звертала на них увагу і зволікала з меню. Брат хотів був крикнути вдруге.
— Спокійно, вона прийде.
Матвій кивнув. Неквапливість сервісу змушувала його судини стискатися, слизові —
пересихати, а наднирковиці — порскати адреналіном. А це, у свою чергу, приводило до
збільшення кількості лейкоцитів у крові й невідомо до чого вело загальний гомеостаз
організму. Матвій розумів це і спробував опанувати себе.
Хвиля роздратування спала, і Матвію захотілося двох речей: з'їсти чогось гострого і
трахнути когось твердого. Якусь тверду.
— Є нова інформація.
— Яка інформація?
— Про проект.
— Про той секретний проект, про який не можна говорити?
— Тихо, не говори нічого. Так, про нього. Не говори нікому про нього. І не пиши. Ні і-
мейлом. Ні телефоном. Категорично. Тому ми зустрілися. Вони контактували зі мною і
зробили пропозицію.
— У мене на це немає часу. І взагалі.
— Не кажи нічого! Не хочу нічого чути! — Матвій ляснув рукою по столу.
Яків не повів бровою.
— Говори.
— їм потрібна симфонія.
— Добре. їм потрібна симфонія. Що далі?
— Симфонія до відкриття Євро дві тисячі дванадцять. Але ні слова.
— Це великі темні отці?
— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.
— Велике темне апокаліптичне бабло.
— Це заради майбутнього.
— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.
— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?
— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.
Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.
— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!
Підбігла офіціантка.
— Попільничку принеси.
Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.
— Ану назад.
Офіціантка завмерла. — Повернись, кому кажу… Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш.
Ти що, сліпа?
Я курю.
Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й
півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла
стіл і поставила попільничку перед братом.
Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На
чолі в нього виступив піт. Брат послабив
вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.
— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.
Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»
перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому
відповідав словами, які приготував заздалегідь:
— € безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий
проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі
в обличчя й обтерся. — Чому я?
— Вони чули «Люципера».
— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати
Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.
— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.
Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу
кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.
— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу
сього.
— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.
— Велике темне апокаліптичне бабло.
— Це заради майбутнього.
— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.
— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?
— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.
Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.
— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!
Підбігла офіціантка.
— Попільничку принеси.
Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.
— Ану назад.
Офіціантка завмерла.
— Повернись, кому кажу… Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш. Ти що, сліпа? Я
курю. Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й
півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла
стіл і поставила попільничку перед братом.
Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На
чолі в нього виступив піт. Брат послабив
вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.
— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.
Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»
перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому
відповідав словами, які приготував заздалегідь:
— Є безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий
проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі
в обличчя й обтерся. — Чому я?
— Вони чули «Люципера».
— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати
Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.
— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.
Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу
кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.
— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу
сього.
А ти, жлобина, пишеш озвучку для ґоблінів. Скільки тобі за ґоблінів заплатять?
— Я не жлобина.
— Знаєш, яку суму вони пропонують за симфонію?
— Здогадуюсь.
— Ти не здогадуйся, ти сюди дивись.
І брат набрав на своєму айфоні кілька цифр.
— Це у євро?
— Ні, Вася, в рупіях!
— Перельман таки відмовився від мільйона за теорему Пуанісаре. Знаєш, що він їм
сказав? «Навіщо мені мільйон доларів, якщо я знаю, як керувати Всесвітом?»
— Ти не Перельман. Можеш не кокетувати.
— Євро впаде. Долар впаде. Єна впаде. Все повалиться. Так написано в Біблії. Сон
Навуходоносора про колоса на глиняних ногах. Ти читав?
Матвій кривлячись подавив відриг.
— Великі темні отці кажуть, щоб ти про колос не хвилювався. Не твого розуму справа, без тебе розберуться. Так що бери, поки пропонують.
— Не можу. У Європі за свої симфонії таких грошей не отримує навіть Бульоз, —
сказав Яків.
— Хто такий Бульоз? — Будьоз — це бог. А я ні, — сказав Яків.
Саме тоді на обличчі Майї, яку Яків поставив собі на заставку мобільного, з'явився
невідомий номер.
Палець Якова рефлекторно потягнувся до кнопки і прийняв виклик.
— Слухаю вас, — сказав Яків, дивлячись на Матвія.
11.
— Тато помер. — сказав Яків
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш», після закриття браузера.
