Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви можете оголосити, що дитя народилося мертвим, — порадила Імельда. — Я його віддам годувальниці, а потім усиновлю. Ніхто ніколи нічого не дізнається.
— Якщо подивитися, як усе перебігає, то є великий шанс, що мені не доведеться брехати, — відповіла Орфа. — У дитини погане положення, і, якщо в мене не вийде його повернути, він помре. Час піджимає. Хіба що трапиться диво, але я вже не сподіваюся їх урятувати — її та дитину.
Імельда схрестила руки. Що там станеться з тією Єзавель її мало обходить, і глибоко в душі, хоч навіть собі не зізнавалася, їй хотілося, щоб малюк вижив. Може, й справді то був її онук чи онучка.
— А ще, хоч я й ненавиджу цю українку і схожих на неї, — зізналася повитуха, — я не зможу зробити так, як ви пропонуєте. З поваги до власної професії.
— Пробачте мені, Орфо, — перепросила Імельда, свідома того, що дала лишку. — То від біди, лихий поплутав. Я не до вас мала звертатися з цим проханням, а до Азеда Фортена, начальника поліції. Я піду до нього і попрошу втрутитися. Навіть уявити важко, щоб новонароджена дитина лишилася під опікою злодійки, навіть якщо вона його мати!
— Я повністю вас підтримую. Як тільки вона зможе встати з ліжка, якщо виживе, звичайно, цю вбивцю відправлять до в’язниці, і тільки Богу відомо, на який строк.
Уже у дверях Імельда обернулася до акушерки й наважилася сказати:
— Якщо можна буде врятувати тільки когось одного, то нехай то буде дитина!
Їхню розмову перервав довгий крик болю з Олениної кімнати. Розен поспішила до неї, а відразу за нею й Орфа. Жозеф Лявальєр із матір’ю полишили монастир, а черниці зібралися в каплиці просити Бога врятувати матір і дитину.
У вранішніх сутінках 3 червня 1916 року, через тридцять дев’ять годин після того як відійшли води, Олена принесла у світ хлопчика. Після своєї появи, бадьорий, незважаючи на всі муки пологів, новонароджений закричав і розвів руки, відкриваючи себе життю.
— Я можу його побачити? — прошепотіла Олена ледь чутно.
Розен загорнула дитину у фланелеву ковдру й обережно поклала біля матері.
— Прекрасна дитинка: гарний хлопчик, здоровий, просто викапаний батько, — повідомила індіанка. — У нього такі самі ямочки на щічках.
Олена повернулася до свого сина й трішки підняла кінець пелюшки, що закривав маленьку голівку.
— Ти маєш рацію, Розен, він схожий на Александра.
Відчуваючи присутність своєї мами, немовля вхопило її за палець і розплющило очі. Коли її погляд зустрівся з поглядом дитини, Олену, підхоплену хвилею любові, переповнило небувале щастя, змішане зі сумом її безпросвітного існування.
— Допоможіть мені! — закричала Орфа. — У нашої породіллі кровотеча.
Залишивши зворушливу картину з матір’ю й сином, Розен поспішила до акушерки, яка потребувала її допомоги.
Зачудована, Олена вивчала кожну деталь прикритого тканиною гарного личка. У неї раптом з’явилося відчуття, що вона позбулася ваги власного тіла і стала такою ж легкою, як пір’їнка, яку носить весняний вітерець. Вона піднялася над ліжком, повільно пливла і бачила притиснутого до своїх грудей сина. У цьому спокійному оточенні її нещастя розвіялися й поступилися місцем безтурботній радості. Вдалині, у промені світла, вона побачила одягнутого в біле Александра, вільного, який простягав до них руки.
2
Відень, 28 червня 1914 року
До великої радості перехожих, які ліниво прогулювалися цієї неділі на початку літа, чарівні помаранчевого відтінку сутінки огортали Відень й пломеніли у водах Дунаю мерехтливими бурштиновими полисками. Під арками імператорської придворної опери дорого вдягнені дами в прикрасах із золота й коштовного каміння, спираючись на руки своїх супроводжувачів, неквапом просувалися до великої зали. Австрійська столиця була гоноровою, що зуміла виплекати музичну традицію, якою тепер пишалася. Їхній оркестр знала вся Європа, а престижні постановки симфонічних, ліричних і хореографічних п’єс притягували численних відвідувачів.
Стоячи за товстою велюровою завісою кольору бордо юна Олена Ловенець поглядала в залу. Її погляд ковзнув по імператорській ложі, бо ширилися чутки, начебто старий імператор може бути тут цього недільного вечора. Вона боялася, тому що це був перший її виступ у Відні. Сьогодні її таємна мрія здійснилася. Із самого раннього дитинства її зачарувала музика; батько сміявся, кажучи, що коли вона народилася, якась фея поклала скрипку в ногах її колиски. Слава про її обдарованість швидко вийшла за кордони України, і її, якій ледве виповнилося вісімнадцять, запросили доєднатися до найпрестижнішого в Австрії симфонічного оркестру.
— Олю, час уже йти готуватися, — наполягав Антон, її батько, поклавши руку їй на плече.
Його доня пригорнулася до нього.
— Думаєте, мама почує мої соло на скрипці? — запитала вона тихим, сповненим надії голосом.
— Так, — відповів чоловік, схвильований таким питанням своєї доньки. — Пам’ятаєш, перш ніж піти, вона казала нам, що достатньо тільки поглянути на небо, а вона завжди буде там, щоб піклуватися про нас.
Олена звела очі до гарно освітленого склепіння над залою.
— Я гратиму для тебе, мамо, — прошепотіла вона.
Побачивши, як палахкотять іскорки щастя в погляді його дитини, Антон ніжно пригорнув її до себе. Вона була ще надто юна й недосвідчена, щоб перебратися до Відня й жити самостійно. Але відточеність її мистецтва минула цей етап. На щастя, він знайшов для неї прекрасний сімейний пансіон, і господиня, пані Юліа Ґрубер, пообіцяла за додаткову платню супроводжувати її на репетиції й концерти. Олена була артисткою, яка часто губилася у власних мріях. Іноді вона навіть забувала, котра година, і тоді їй доводилося бігти, щоб встигнути на заняття в школу. Після смерті її мами Антон лишився сам на сам із завданням ростити цю дитину з розвинутою уявою, в той час як сам був раціоналістом. Але він був певен, що добре зіграв цю роль. Наділене від народження пристрасною натурою, його дитя розвинуло в собі соціальні навички, які їй знадобляться, коли вона пізніше посяде належне їй у суспільстві місце. Звичайно, вона завжди розраховувала на нього в організації свого життя, і їй бракувало впевненості. Він також попередив пані Юлію, що його донька потребує особливої уваги. Дама заспокоїла його; у неї було три доньки, усі щасливі й добре влаштовані в житті. Антон міг повертатися в Україну зі спокійною душею — за його дитиною пригляне достойна довіри людина.
Завіса піднялася, і всі погляди звернулися до сцени. Гамір стих, швидко поступившись місцем повній тиші. Диригент Ґергард Ляйнер із гордістю повернувся до притихлих музикантів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.
