Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Ебба, на відміну від Тіса та мене, прибула сюди лише два роки тому, несучи в своїх очах порожнечу забутого минулого... Натепер її чотирнадцять років були приховані за високим зростом, що виділяв її серед однолітків, але худорлява постать нагадувала про дитячу невинність, яка ще не зустріла жорстокість світу. Або не пам'ятала її.

У списках чомусь не було справжнього імені моєї рудої маленької подружки, тому я подарувала їй нове — Еббіґель Найс. Відтоді ми з Тісом стали сторожами її спокою й оберігали малу від речей, які могли засмутити чи нашкодити їй. Ми уникали при Еббі згадувати про Вище Покарання, бо ці слова мали вагу жорстокого світу та могли завдати її тендітному серцю нестерпного болю... А Ебба була як квітка, що розквітала на попелищі, серед пустелі, і ми мали бути тими, хто оберігав її пелюстки від пекучого вітру реальності.

— Знаєте, мене більше бісить те, що «міс Піґґі» карає вас разом зі мною! — підвищеним голосом виказала я, першою перериваючи зоровий контакт з Тісом та кивком голови пропонуючи друзям рухатися у бік Кухні.

— Час звикнути. Ми вже звикли, — сухо відповів Тіс, випереджаючи мене на пару кроків уперед.

— Не говори так! Ріка не винна, що «міс Пі...», тобто Начальниця Колонії Оверсі... справді, до неї чіпляється! — заступилася за мене Ебба, намагаючись не відставати він нього. — Ось я взагалі пішла не в той бік, але вона цього навіть не помітила. Зате...

— Гаразд, я зрозумів! — Тіс різко зупинився та повернувся до нас обличчям, в його очах палахкотів гнів. — Ти можеш хоч якийсь час не провокувати її? — люто гаркнув він, дивлячись на мене. — Не дражнити та не... — Тіс різко замовк. Його палець упирався мені в груди, і він мовчки вирячився на нього.

— Що таке? — роздратовано спитала я. За секунду на обличчі мого друга промайнули здивування, переляк і мука, а затим він раптом сполотнів. Я нагородила Еббу швидким здивованим позирком, встигнувши побачити, що її очі розгублено сновигають з Тіса на мене й назад — мала явно теж нічого не розуміла.

— Нічого! — хлопець різко сховав руку в кишеню. Дивлячись мені пильно у вічі, зверхнім тоном додав: — Просто постарайся знову не потрапити в якусь історію, — та не обертаючись, пішов уперед.

— Що це було? — ошелешена його словами, видихнула я.

Мала знизала плечима, завела очі вгору та театрально виказала:

— А хто їх зрозуміє?! Хлопці!

І ми мовчки попленталися на Кухню, вже не намагаючись наздогнати Тіса.